Вершник без голови
- Автор: Майн Рид Томас
- Год: 1983
- Язык: украинский
- Год: "Веселка"
- Переводчик: Владимир Иванович Митрофанов
- Жанр: Другие приключения
Электронная книга - «Вершник без голови». Краткое содержание книги:
Це один в найпопулярніших пригодницьких романів широковідомого англійського письменника XIX ст., у яких веливодушність і благородство протистоять злу й насильству.
— Але ви ще не сказали, чому його заарештовано.
— Та просто не встиг. То довга історія, її так швидко не розкажеш. Хочете почути її зараз чи після…
— Після чого, містере Стампе?
— Ну, міс Луїзо, я хотів сказати… після… після того, як я відведу до стайні свою стару худобину. Їй, мабуть, хочеться пожувати трохи кукурудзи та й води напитись. Ми ж з нею відбули чималу дорогу й оце тільки з годину як вернулися до форту.
— Пробачте мені, любий містере Стампе, я про це й не подумала… Плутоне, відведи-но до стайні кобилу містера Стампа і подбай, щоб її нагодували!.. Флоріндо! Флоріндо!.. Чого б ви хотіли попоїсти, містере Стампе?
— Та ні, дякую, міс Луїзо, про мене турбуватися не треба. Я мав на думці тільки свою худобину, а сам ще години зо дві обійдуся без їжі. Та якщо десь тут у вас пахне мононгахільським віскі, то це старого Зеба таки збадьорило б.
— «Мононгахіла»? Та звісно, скільки хочете. А може, пригостити вас чимось кращим?
— Кращим за «Мононгахілу»?
— Атож. Хересом, шампанським… Чи, може, вам смакує коньяк?
— Ет, хай його п'ють собі ті, кому він любий. Може, воно й справді добре питво, бо я певен, що в домі Пойндекстера кепського не тримають. Але той коньяк, яким торгує маркітант у форті, годиться хіба що на ліки — він-бо й з алігатора тельбухи виверне. Ні, ну їх до біса, ті французькі зілля, а надто коньяк! Мені смакує тільки чистий кукурудзяний сік, і найкраще той, що його привозять із Піттсбурга, з річки Мононгахіли.
— Флоріндо! Флоріндо!..
Служниці можна було й не казати, чого її покликали. Сама присутність Зеба Стампа усе пояснила. Не чекаючи наказу господині, дівчина пішла й за хвилину повернулася з карафкою напою, що уявлявся Зебові «чистим кукурудзяним соком», а насправді був продуктом перегонки жита, бо саме з цього зерна роблять славнозвісну «Мононгахілу».
Зеб не барився, і невдовзі питва в карафці поменшало на третину. Решту дві третини він залишив, щоб промочувати горлянку під час довгої розповіді, яку вже готовий був почати.
Розділ LXX
«ЇДЬТЕ, ЗЕБЕ, І ПОМАГАЙ ВАМ БОЖЕ!»
Старий мисливець нічого не робив поспіхом. Навіть пив неквапливо, отож і тепер, коли гаяти час ніяк не годилося, він помалу, немовби знехотя, прикладався до своєї склянки.
Молода креолка, якій не терпілось почути його розповідь, не дочекалася, поки він озветься сам.
— Скажіть, любий Зебе, — спитала вона, відіславши служницю, ^ за що заарештували того мексиканця, Мігеля Діаса? Мені здається, я про нього дещо знаю.
— Не ви одна, міс Луїзо, про нього скрізь іде лиха слава. Он і ваш брат… але про це ми зараз не будемо. А от Зеб Стамп таки знав, чи нехай має велику підозру, що отой самий Мігель Діас якось був причетний до… Ви розумієте, про що я кажу?
— Кажіть далі, містере Стампе!
— Ну, то ось як воно все було. Коли ми вернулися з Аламо, хлопці, які погналися за тими індіанцями, виявили, що ніякі то були не індіанці. Ви, звісно, вже чули про це. Усе те причандалля, знайдене в дуплі, не лишає сумніву, що ми бачили там на кручі вагату перевдягнених білих. Я й сам про це здогадався з тих карт, що вони покинули в хакале.
— Виходить, це були ті самі, що залізли до хатини вночі? Ті, кого бачив Фелім?
— Достеменно так. Ті самісінькі мексиканці.
— А чому ви думаєте, що то були мексиканці?
— Та як же мені не думати, коли я сам це з'ясував. Простежив кожного з ватаги аж до його кубла.
Молода креолка вже не перебивала Зеба. Його розповідь обіцяла нові відкриття, що вселяли надію. І Луїза мовчки чекала продовження.
— Бачте, оті карти, а ще й кілька їхніх слів, які мені сяк-так спромігся переказати Фелім, навели мене на думку, що то мексиканці. А допевнившись цього, я вже міг прикинути, звідки вони взялися. Тутешніх мексиканців я знаю, отож мені неважко було здогадатися з Фелімових слів, що то за четвірка. Не обдурили мене й їхні індіанські лахи. Після того я вже міг піти й показати на кожного пальцем. А вже на одного, то запевне. На котрому я поставив свій знак.
— Поставили знак? Як це розуміти, Зебе?
— Пам'ятаєте, я стрельнув звідти, від хатини?
— Ну звісно. Але індіанців я не бачила, бо стояла під деревами. Бачила тільки, що ви в когось вистрілили.
— То щоб ви знали, міс Луїзо, коли Зеб Стамп у когось стріляє, його куля рідко не лишає сліду. Я був певен, що влучив у того поганця. Хоча й стріляв здаля, і куля вже не мала такої сили, одначе я знав, що вона зачепила його. Добре бачив, як він сіпнувся, отож і подумав собі: «Коли в тій шкурі немає дірки, я ладен помінятися з ним своєю!» Ну, а як вернулися наші хлопці й розказали, що то були ніякі не індіанці, а білі, я вже знав достеменно, хто вони є, і міг би тут-таки й злапати їх, але не зробив цього. — Але чому, містере Стампе? Ви ж не хотіли дати їм утекти? А може, саме ці люди винні в смерті мого бідолашного брата…