Судова риторика: теорія і практика: навч. посіб.
- Автор: Молдован Валериан Васильевич
- Год: 2010
- Язык: украинский
- Год: Юрінком Інтер
- ISBN: 978-966-667-370-4
- Жанр: право
Электронная книга - «Судова риторика: теорія і практика: навч. посіб.». Краткое содержание книги:
Для студентів юридичних вищих навчальних закладів освіти, практичних працівників і всіх тих, хто цікавиться даною тематикою.
ЕВФОНІЯ МОВЛЕННЯ (від гр. милозвучність) — властивість усного публічного мовлення, що полягає у плавності, мелодійності, інтонаційній виразності мовлення, у відсутності різко-звучних звукосполучень, слів-паразитів, вставних звуків (м-м-м, е-е-е і т. ін.), суворе додержання орфоепічних норм. Звучання слова — один із допоміжних засобів підсилення виразності й емоційного забарвлення мови оратора. Цій меті слугують алітерації, асонанси, звукові повтори різних видів, звуконаслідування, рими тощо, а також уникнення важких для вимови чи неприємних для слуху сполучень звуків у фразі. Зокрема, в українській мові для полегшення вимови слів існують позиційні чергування прийменників-префіксів у\в: у (а не в) вагон, живе в (а не у) Ужгороді; сполучників і\й\та: службовці та (а не і) інженери, наука й (а не і) освіта. Те саме, що й милозвучність, благозвучність, евфоніка (Д. Загул).
11.8. Декламація
ДЕКЛАМАЦІЙНИЙ МЕТОД (Баженов) — спосіб виголошення тексту. Виділяють такі методи: говірний, ораторський, розспівний або речитативний, наспівний, пісенний, моторний, евфонічний, звуконаслідувальний, комбінований.
ЗВУКОНАСЛІДУВАЛЬНИЙ МЕТОД ДЕКЛАМАЦІЇ (Баженов) — спосіб декламації, що вживається не так з естетичних міркувань, як через намагання зобразити ті чи інші позамовні звуки або шуми: стукотіння коліс поїзда, цокання маятника тощо. Часто він переплітається з моторним, бо звуки зображаються зазвичай як результат рухів, які їх викликали.
ЕВФОНІЧНИЙ МЕТОД ДЕКЛАМАЦІЇ (Баженов)-метод декламації, в якому мелодія і ритм відступають на другий план. Основне його завдання — виділення фонетичного інструментування — рим, алітерацій, асонансів тощо. Вживається як допоміжний метод.
КОМБІНОВАНИЙ МЕТОД ДЕКЛАМАЦІЇ (Баженов) (від лат. combino — з’єдную) — спосіб виголошення, що полягає в одночасній чи послідовній комбінації кількох методів декламації.
МОТОРНИЙ МЕТОД ДЕКЛАМАЦІЇ (Баженов) — спосіб виголошування, що використовує ритм промови, аби ілюструвати той чи інший вид руху, акцентуючи увагу головним чином на двох складниках тону: темпі й силі. Мелодика відступає на другий план, а особливої ваги набувають звукові повтори і паузи.
НАСПІВНИЙ МЕТОД ДЕКЛАМАЦІЇ (Баженов) — метод декламації, при якому мовний звук, що допускає відносно точне мелодійне нотування лише в місцях основних наголосів, прагне і поза логічним наголосом уступити своє місце суто вокальному звукові. При наспівному методі виявляють себе сталішими не тільки мелодія, а й тривалість окремих звуків. Наспівний метод застосовують як стилізацію говірного.
ОРАТОРСЬКИЙ МЕТОД ДЕКЛАМАЦІЇ (Баженов) — урочистий, піднесений спосіб виголошування. Відрізняється від говірного більшою силою голосу, різноманітністю інтонації, старанністю артикуляції, повільнішим темпом. Промовець не просто розповідає, а доводить, переконує, запалює. Ораторський метод застосовують, якщо мовлення спрямоване на широкий масовий вплив — збори, мітинг тощо.
ПІСЕННИЙ МЕТОД ДЕКЛАМАЦІЇ (Баженов) — метод проголошення усного слова, при якому декламація у власному розумінні переходить у спів пісні, романсу, виходячи поза межі ораторської діяльності. Коли ми маємо лише наближення до чистого вокалу, він збігається з наспівним методом.
РОЗСПІВНИЙ МЕТОД ДЕКЛАМАЦІЇ (Баженов) — спосіб виголошення, що застосовується переважно у культових, богослужбових жанрах, дуже рідко вживається в ораторській практиці (наприклад, у голосіннях). Мовні ознаки декламаційної інтонації при розспівному методі близькі до вокальної сталості. Те саме, що й речитативний метод декламації.
СИТУАТИВНИЙ МЕТОД ВИМОВИ — манера говоріння, зведена у певний (для відповідного історичного періоду традиційний) відносний стандарт, пристосований до певних типологізованих умов спілкування. Кожна з таких вимовних манер зазвичай не пов'язується з якимось одним функціональним стилем (скажімо, публіцистичним, науковим, інформаційним тощо). Вона може накладатися на більшість основних функціональних стилів, видозмінюючи їх індивідуальні вимовно-інтонаційні особливості відповідно до обставин мовлення, але в цілому не порушуючи принципових (диференційних) характеристик інтонації того чи іншого стилю. Виділяють такі ситуативні методи вимови (Баранник): мітинговий, звичайний публічний, розмовний, або говірний. Відмінності між ситуативними методами вимови виявляються в загальних фонаційних особливостях, зокрема, в характері проказування слова і всього речення, у висоті тону, у своєрідностях мелодійного рисунка фрази, у силових (енергетичних) характеристиках мовлення, в паузальному членуванні речення і цілого словесного масиву. Особливо важливу роль у формуванні різних ситуативних (як і функціонально-стильових) видозмін монологічного мовлення відіграють темпоральні показники говоріння.