Кров Дракона. Хто із нас жертва?
- Автор: Мулик Назар
- Серия: Кровь дракона #1
- Год: 2019
- Язык: украинский
- Год: Мультимедійне видавництво Стрельбицького
- Жанр: Фэнтези
Электронная книга - «Кров Дракона. Хто із нас жертва?». Краткое содержание книги:
Магічний світ стає сильнішим і небезпечнішим для людей та королівств, особливо через свого очільника — Самаеля, чия жага до влади межує лише із його силою. Королі готуються до нових звершень, а люди молять богів про спокій та мир…
Фалмін — вбивця драконів та чоловік із поглядом самої Смерті, зробить усе заради єдиної доньки та її безпеки. Головне питання лише в тому, яку ціну доведеться йому сплатити.
Чолов'яга, який весь цей час стояв збоку, мовчки та здивовано спостерігав за дійством, заступив їм шлях і прийняв якомога грізний вигляд.
— Е, нє! — крикнув. — А плата де?
— Яка плата? — здивувався Фалмін, в очах якого спалахнув вогник. — Я заплатив твоєму господарю, ось з ним і розбирайся.
— То длуге, — зашипилявив вартовий. — Але нада се і нам на лапу дати, соб вас з міста пустили.
Фалмін, у якого миттєво зіпсувався настрій, впритул підійшов до чолов'яги, який доставав йому десь до підборіддя. Гібді із примруженими очима визирав з-за його спини.
— Я і мій друг йдемо звідси прямо зараз. — прошипів чорноволосий, — А ти, хаме, закриєш свого рота й своїм дружкам передаси, що якщо нас хтось зупинить і не дасть проїхати, то я власноруч переріжу вам усім горлянку. І ще ти віддаси Гібді усі його речі. Питання є?
Вартовий злякався, глянув на роздратованого чоловіка. Широко розплющив очі й дременув кудись у темряву. Вибіг звідти із напівпустим мішком і сокирою, яку Гібді одразу повісив собі на пояс. Фалмін кивнув гному й не зволікаючи почав підніматися на гору, де вже було видно світло з вулиці.
Надворі помалу починало темніти й людей на вулиці ставало дедалі менше. Фалмін, не звертаючи уваги на будівлі й прискіпливі погляди місцевих, підійшов до коня, поправив стремено й віжки; стрибнув у сідло й подав руку Гібді, який тільки вийшов із темниці.
— Це в тебе що, новий кінь? — сказав він, відірвавши погляд від двох типів, які підозріло на нього дивилися.
— Ні, той самий, якого ти бачив востаннє, — відповів Фалмін, направляючи тварину до головних воріт. Гном крокував поруч, жваво перебираючи ногами.
— Та попередній був більший якийсь, — не міг повірити гном, роздивляючись ноги жеребця.
— Ми із Гором не дуже жирували в цю зиму, Гібді, тому, якщо придивишся, то й у мене побачиш певні зміни.
— А, так, тільки-но помітив, щоки менші стали.
— Ага, зате твої ніяк не змінюються, — хмикнув Фалмін, повертаючи на головну вулицю. — Можливо, тепер розповіси все з початку?
— Що розповідати? — запитав рудобородий, роблячи вигляд, наче не розуміє про що мова.
— Як ти потрапив до тюряги й чому тебе занесло так далеко на схід? — терпляче запитав Фалмін, наперед знаючи, що гном не захоче на суху горлянку про таке говорити.
— Ха, ти мене за кого маєш? — обурився Гібді. — Я нічого не буду розповідати на голодний шлунок і сухе горло. Тому якщо хочеш знати правду, то нам варто знайти якийсь шинок або корчму, де ми зможемо заночувати й поїсти.
— А гроші ти для шинка й корчми маєш?
— Ха! Якби я мав гроші, то викупив би себе сам. Правда?
— Правда. Але я віддав усі зароблені гроші за твоє життя, Гібді. Тому обійдемося поки без випивки.
— Ну вже паскудство! Підстава виходить, Фалміне. І скільки я тобі винен?
— Ніскільки. Я із друзів грошей не беру.
Гном довго дивився на нього, мовчки крокуючи поряд, наче не очікував почути таких слів. Він так і не відповів, але погляд його говорив багато про що.
— Загалом, я їхав із Ненеля до Моларда, — сказав Гібді, коли вони вийшли на дорогу, яка вела до міської брами, — але мене в дорозі застала буря і я вирішив зупинитися тут. Скажу відверто, що Ревентон та ще діра, хоча місцеві і корчать із себе чорт знає кого. Отож, я вирішив із людьми не контактувати, а замість цього вийшов на свого знайомого гнома-купця, який проживає по Купецькій вулиці.
Як ти розумієш, прийняв він мене добре, дав харчів і запропонував місце у своїй оселі, бо який то гном, що іншому гному не допоможе?!
— А що ти взамін? — Фалмін майже не дивився на дорогу, уважно слухав гнома і інколи позирав на зівак, які проводжали їх злісними поглядами.
— Я добре вправляюся в кузні, тому робота знайшлася одразу. Але тут прийшов бісів Сільгір зі своїми шкуродерами, і заявив, що я, як особа, що кує тут із милості його королівської величності для народа Тальгрієна, повинен прислужитися і місцевій голоті, яка називає себе солдатами. Річ у тім, що ці ідіоти нічого не знають в гартуванні сталі, а тим паче у її куванні. А який гарнізон, сука, може захистити місто від його жителів та розбійників без зброї? Отож бо і воно, що і лорд Сігіль це розумів, а тут ще гном-коваль, із якого можна здерти добрячу знижку в якості податку.
— А куди подівся їх власний коваль? У кожному місті та практично кожному селищі є такі, які зможуть бодай прибити підкову коневі, або ж викувати поганої якості, але ж меча.
— Відкинувся їх коваль, після однієї гучної п'янки, а інші багато просили за роботу в цій дірі. — Гібді відхаркнув, випадково сплюнув на чоботи одного із прохожих. Той спочатку обурливо подивився на обхарканий чобіт, потім на гнома, однак зустрівшись із ним поглядом, вирішив, що краще йти собі далі. — А далі що? Чому тебе кинули до в'язниці?