Вокс

— Це сталося під час досвітньої варти, — почав він. — Я вже облетів Осип-Місто і повернув до Каменосаду, коли щось ні сіло ні впало талапнуло по «Грозовому шершню» — так звався мій повітряний човен. Ми впали на землю.

Фелікс відірвав погляд від булькітливого казана.

— Часом не сторожівський гарпун? — висловив він здогад.

— Та ні, від Вежі ночі я був далеченько, — сказав Рук. — Крім того, гарпун б’є набагато слабше. Куди слабше. От уяви собі: ти пливеш над землею під усіма вітрилами, гойдаються балансирні гирі.

Фелікс кивнув головою, а заздрий блиск очей засвідчив, що йому й самому страшенно хотілося б пережити відчуття польоту. Рук нахмурив брови.

— …а потім бац! — і тобі аж вуха від грому закладає. І жар такий — не сказати. А світло — аж сліпнеш. І сморід паленої шовковини. Мене жбурнуло через усеньке небо — я ще держався за прову «Грозового шершня», гадав, утримаю його на лету. — Він глянув на Фелікса, в очах його стояли сльози. — А потім ми ввігнались у землю. Я… — Він похилив голову. — Я вцілів, натомість «Грозовий шершень». Знаєш, Феліксе, я власноруч вирізьбив його з мочардеревного стовбура. Ми…

Фелікс відійшов від вогню і поклав руку на плече товаришеві.

— Ну ж бо, друзяко, не побивайся. Я тебе розумію. Тебе обдаровано безцінною якістю — хистом літати. А потім тебе цього хисту позбавлено. Точнісінько так само почувався і я на Церемонії Оголошення багато років тому.

Тут розітнувся пронизливий пташиний крик та лопіт крил — з горішніх сходів до них злетів сніговобілий птах із палаючими очима та калічною лапою і сів Феліксові на плече. Птах зиркнув зизом на Рука: в очах його світилася підозра.

— Невже білий крук? — здивувався Рук. — Я думав, вони вже всі покинули Каменосад, шукаючи кращої долі.

— Усі, крім нашого Гаарна, — пояснив Фелікс, лоскочучи під бородою птаха, озброєного страхітливим дзьобом. — Коли всі відлітали, з ним сталася невеличка пригода. Я знайшов його долі, він тільки вбився у колодочки. Захарчований, хиренний, лапу потрощила каменюка. Я виходив його, і відтоді він прихилився до мене. Правда, Гаарне?

— Кар-р-р! — крякнув білий крук. — Фелікс, Гаар-р-рн др-р-рузі.

Рук аж сахнувся з несподіванки.

— Птах уміє говорити! — здивувався він.

— Я його навчив, — похвалився Фелікс. — Я не можу літати, як ти, Руку, зате Гаарн для мене — пара летючих очей у небі. Птах помічає все і розповідає мені про побачене. — Він витримав паузу. — Як хочеш знати, саме завдяки Гаарнові я пустився на пошуки молодого Бібліотекарського Лицаря. Крук бачив, як ти продирався крізь камінні джунглі Осип-Міста.

— Так ось звідки ти знав, де мене шукати!

Фелікс кивнув головою.

— Утім, я не відав, що то був ти, давній мій друже Руку, — додав він.

— Др-р-руг! Др-р-руг! — розкричався крук.