Омріяний Рим
- Автор: Джонсон Борис
- Год: 2020
- Язык: украинский
- Год: Віват
- ISBN: 978-966-942-855-4
- Переводчик: Борис Превир
- Жанр: История
Электронная книга - «Омріяний Рим». Краткое содержание книги:
Мрію про Рим плекають як можливість досягти злагоди, процвітання та ефективної взаємодії народів, які могли б на тлі різних пріоритетів і політичних мотивів віднайти ідею спільності та мирного співіснування. Ця майстерно написана книжка переконає читача, що окремі політичні ідеї давніх римлян досі живуть у колективному несвідомому та за свіжого їх інтерпретування нині можуть бути напрочуд актуальними.
Бути громадянином Римської імперії — це вам не абищо. Таке громадянство надавало права. Наприклад, вас не можна було шмагати батогами. Коли апостола Павла от-от мають відбатожити в Єрусалимі, він повертається до центуріона й розігрує свій козир:
— Я громадянин Риму, — мовить він.
Центуріон іде до свого начальника й каже:
— Е-е-е, сержанте, той чувак каже, що він громадянин Риму.
Начальник підходить до Павла й питає:
— Це правда? Ти римлянин?
На що Павло відповідає:
— Так.
І все, цього досить. Покарання скасовують.
Ось який жах наганяла сама лише назва Риму. Павло був євреєм із Тарсу, однак мав римське громадянство. Так само й Пальмерстон мав на меті показати всім, що Британія — це новий Рим і що хай яким далеким він є — як то португальський єврей Дон Пасіфіко з Греції, — громадянин Британії лишається громадянином Британії й заслуговує на захист британських канонерок.
Хоч куди глянь у Британській імперії, усюди знайдеш натяки на римський спадок. Чиновників відправляли в колонії служити «проконсулами». Дізраелі вигадав помпезне, проте таке вже фальшиве гасло «imperium et libertas» — імперія та свобода. А напередодні Першої світової війни граф Кромер (колоніальний адміністратор Івлін Берінг) написав дивний, але водночас недвозначний нарис «Імперіалізм давній і сучасний», у якому використав приклад Риму з метою виправдати британське завоювання й утримання Індії.
Надворі 1909 рік. Граф Кромер, чоловік високоосвічений, а не якийсь там чванькуватий класовий сноб, бореться за право не відпускати індійську колонію. «Що ми коїмо? — питає він себе. — Куди ти йдеш, Британіє? Quo vadis[41], га?» Він міркує над тим, що давньоримський колоніст уважав би за свій обов’язок. Зрештою вирішує, що той обрав би за будь-яку ціну вберегти імперію, цивілізувати й романізувати її народи та забезпечити їм належне управління.
Він підсумовує, що британський імперіаліст повинен мати приблизно таку саму мету. Індія різноманітна, у ній говорять 147 мовами, індуси на ножах із магометанами тощо — Британія просто не може допустити втрати перлини своєї імперської корони. «Це було б злочином проти цивілізації».
Можливо, у майбутньому, у далекому прийдешньому, ми передамо світло прогресу й цивілізації тим, кого самі цивілізували в Індії. Проте наразі можна сміливо казати, що доки людська природа докорінно не зміниться, доки з лиця землі не зникнуть расові й релігійні чвари, покинути цей смолоскип — означатиме приректи світ на загибель.
Щоправда, мушу визнати, що граф Кромер частково мав слушність у цьому пророцтві. Народження сучасної Індії, що сталося за сорок років після його застереження, не обійшлося без крові, а напруження між Індією й Пакистаном і досі сприймається як одна з найбільших потенційних загроз миру в світі.
Аналізуючи майбутні проблеми постбританської Індії, похмурий, орденоносний і старий граф Кромер доходить глибокодумного висновку, який я хотів би висвітлити докладніше й покласти в основу цієї книжки.
Британці любили похизуватися претензіями на римський спадок, і граф Кромер не є винятком. Він визначає схожість у тому, як були сформовані всі імперії: молоді шибайголови рушають на чужину в гонитві за славою, а еліта метрополії сприймає новини про їхні завоювання із певним збентеженням. Воррен Гастінгс[42] мав своїх взірців до наслідування в стародавньому Римі, а ті люди, окрім усього, мали й противників. Як і британці, не всі римляни погоджувалися з тим, що чинить їхня держава.
Окремі представники аристократії активно виступали проти завоювання нових територій, вважаючи, що такі загарбання погано впливають на душу, а постійне розширення володінь зрештою призведе до поширення антиримських настроїв і діянь, що, своєю чергою, послабить їхню цивілізацію.
Старший Катон постійно нарікав на втрату чеснот старої республіки, за що дістав прізвисько «малий римлянин», за аналогією з яким у нас виник вираз «малоанглієць»[43]. Так само й антиімперіаліст Джон Аткінсон Гобсон 1902 року видав блискучу тираду проти імперії, на яку Кромерова робота є своєрідною відповіддю:
Наслідуючи приклад Данії чи Швейцарії, держава може розумно підійти до сільського господарства, розвинути гнучку систему народної освіти, як технічної, так і загальної, застосувати найновіші відкриття науки у виробництві, у такий спосіб забезпечивши комфорт і прогрес для населення, що живе на строго обмеженій території. Або ж, як Велика Британія, вона може занедбати сільське господарство, припинивши обробляти землю й перенісши своє населення до міст, відстати від інших держав у плані освіти й здатності адаптувати до неї провідні наукові відкриття, аби мати змогу розтринькувати свої матеріальні й військові ресурси на просування слабких ринків і вкладення ненадійних інвестицій у віддалені закутки землі, додаючи до своєї імперії мільйони квадратних миль і мільйони душ населення, що вперто не піддається асиміляції.
41
Камо грядеши? Куди прямуєш?
42
Воррен Гастінгс (1732–1818) — перший генерал-губернатор британської Індії.
43
Прибічників ліберальної партії називали малоанглійцями за те, що вони виступали проти колоніальної політики, закликаючи уряд обмежитися лише кордонами Великої Британії.