Стріляй, як дівчисько

Якщо це діє й у військовій справі, очевидно, тут усе також базується на гендерних стереотипах (коли вирішують, кому що робити), то чому не всі бойові пілоти і снайпери — жінки? Це, ясна річ, малоймовірно; але дослідження допомогло мені зрозуміти, наскільки абсурдно перешкоджати жінці щось робити, навіть не оцінивши особисто, чи є в неї потрібні навички. Хай йому чорт, я пишалася, що стріляю, як дівчисько, і сподівалася одного дня літати, як дівчисько. Я буду найкращим пілотом у Повітряних силах.

Після тих шести місяців роботи за кулісами, у майстерні, під керівництвом майора Джонсона, мене послали на аеродром, де темп був набагато швидшим, а працювати доводилося більше. Я була не проти гарувати, однак через це лишалося обмаль часу на фізичні вправи. Раз по раз я боролася на пробіжках з давньою травмою коліна, але дозвілля зазвичай проводила вдома з Єгером.

На аеродромі я нарешті знайшла лідера, якого варто було наслідувати, хоч через дивний вибрик долі — типова для військових ситуація — рангом я була вища за нього. Старший майстер-сержант (СМС) Метт Мак-Кейб був приписаний до моєї ланки сержантом старшого сержантського складу, а отже, мав найвище звання з усіх, хто перебував під моїм командуванням. Офіцери Повітряних сил протягом усієї своєї кар’єри роблять то те, то се, щоб мати більший досвід, але сержанти старшого сержантського складу й інші добровольці зазвичай довго працюють на одному місці, набуваючи більших знань та експертності в конкретній сфері. Сержант Мак-Кейб працював тут уже кілька років і став для мене невичерпним джерелом інформації та уроків лідерства.

Не знаю, як це в нього виходило, але він був найорганізованіший сержант Повітряних сил з усіх, кого я зустрічала. Уніформа в нього завжди була чиста й свіжа. Якимось дивом наприкінці чотирнадцятигодинної зміни, впродовж якої ми всі тренувалися носити хімзахист і протигаз, він примудрявся виглядати так, ніби щойно вийшов з душу. Він дуже пишався тим, що круг нього всі ходять струнко, і коли я взяла стерно влади у свої руки, його ланка вже показувала надзвичайно добрі результати.

Одного дня, на початку роботи на аеродромі, я напучувала групу механіків, які перебували під моїм командуванням. Сержант Мак-Кейб стояв поруч, руки в боки. Він був набагато вищий, тож просто нависав наді мною. Я й не пам’ятаю, що казала, але він кивав на підтримку, коли я розкладала все по поличках. Потім він пішов зі мною в мій кабінет і спитав, чи є в мене хвилинка, щоб поговорити. Я вже майже відмовилася, бо мала справи, але він схопив мене за плече й проштовхнув у двері кабінету:

— Ні. Поговорити треба зараз.

Він зачинив за собою двері й почав розповідати мені про лідерство, абсолютно дохідливо пояснюючи, чому мої щойно сказані ланці слова геть протилежні тому, що я маю робити. Я була шокована.

— Чому ти нічого не сказав при них? — спитала я.

— Бо це негативно позначилося б на твоєму авторитеті. Я не збираюся демонструвати при них неповагу до тебе… На людях я буду з тобою погоджуватись, але надалі краще питай моєї думки, перш ніж просрати ланку, яку я створював багато місяців.