Нарис загальної історії
- Автор: Жан Башлер
- Год: 2005
- Язык: украинский
- Год: Ніка-Центр
- ISBN: 966-521-338-5
- Жанр: История
Электронная книга - «Нарис загальної історії». Краткое содержание книги:
Розрахована на вчених — істориків, соціологів, політологів, а також на студентів зазначених спеціальностей.
Картина природної історії людського виду може виглядати достатньо точною й злагодженою, щоб прислужитися меті, яку ми для неї сформулювали: визначити вихідну точку історичного процесу людини так, аби стало можливим зрозуміти й пояснити шлях, що привів її до нинішнього проміжного етапу. У цій картині є дещо ідилічне, і вона може здаватися ретроспективною ідеологічною побудовою, одержаною за допомогою переставляння знаків того, про що ми шкодуємо в теперішньому світі. Ясна річ, ця картина може бути неправильною, і якщо хтось компетентніший зобразить її правильніше, то йому не дорікатимуть за ідеологічне відхилення. Аналіз робили під кутом зору проблем та їхніх розв’язань. Ці умови можна завжди перевірити. Ми могли помилятися, стверджуючи, що проблеми людей справді знаходять в умовах палеоліту стихійно природні розв’язання і відповідно проблеми виживання та призначення розв’язуються належним чином. Якщо помилка таки є, то її можна перевірити та виправити в напрямку істини, тоді як ідеологічний чинник змінити не можна. Навпаки, темна і зловісна картина, намальована в XIX ст., вочевидь ідеологічна. Вона випливає безпосередньо з прогресистської та еволюціоністської позиції, за якою в людській пригоді бачиться поступове виникнення Цивілізації поза межами Дикунства та Варварства. Ця ідеологічна точка зору змушує відсувати витоки на лінії еволюції то раніше, що пізніше ставиться сучасність.
Власне, ідилічну картину можна й слід малювати для всіх видів, які мешкають у своєму природному середовищі. Це — не ідилія, а сприйняття адаптації видів і твердження, що всі вони нормально розв’язують свої проблеми виживання. Це твердження перестане бути тавтологічним, а адаптація — поняттям без змісту, тільки якщо натураліст зможе «інвентаризувати» проблеми та розв’язання, які складають їхню суть, дослідити їхній генезис, їхнє створення, їхню дієвість і т.д. Ми спробували зробити це для одного виду живого світу серед усіх інших, інтегрованих у складну систему природи. Картина не ідилічна сама по собі й іще менш ідилічна для них, але вона може стати такою для нас, адже ми маємо точки порівняння та можемо впасти в ностальгію за палеолітом.
Унікальність людського виду в живій природі ставить вирішальніше й розсудливіше питання. Поза сумнівом, один і той самий вид виробив палеоліт і найекстремальнішу сучасність, тоді як усі решта замкнені в безконечному відтворенні того самого, принаймні в масштабі часу, взятому для світу людини: в часі еволюції живого немає нічого застиглого й повторюваного, усе рухається і змінюється. Якщо поставити перед живим взагалі та перед видами окремо метафізичне запитання «навіщо?», ми отримаємо два зовсім різні класи відповідей. Одні починатимуться з «тому що» і пояснюватимуть, чому існує жива природа та її представники і чому вони саме такі, як ми їх бачимо. Це — відповіді науки й наук про живу природу, в тому числі й про людський вид. Інші починатимуться з «для того» або «з метою» і зазначають, для чого сутності існують такими, як вони є. Єдина загальна можлива відповідь на це запитання про ціль полягає в тому, що живе й живі — але вона так само стосується і фізичного царства — існують для того, щоб актуалізувати якнайбільше можливих імовірностей живого: мета метелика — випробувати всі способи бути метеликом, оскільки таке випробування веде до пояснення живого.
Якщо застосувати цю відповідь до людського виду, то ми дійдемо небайдужого висновку. Ця відповідь дає призначенням виду випробувати всі можливі види гуманізації, а кожному з його представників — випробувати найзавершенішу гуманізацію в межах цього досвіду. Проте цей вид і його представники наділені здатністю мислити. До гуманізації включена здатність відбивати в людській свідомості всі види фізичної та живої актуалізації. До різновидів призначення людини входить обернення «в-собі» на «для-себе». Цей обов’язок людського стану може слугувати двом вищим цілям. Або таке обернення є для себе самого своєю метою та своєю винагородою, а найвищим призначенням людини стає захоплене споглядання величі реальності — величі, завжди таємничої, бо пояснення ніколи не знає кінця. Або ж реальність поклала на людство завдання віддавати шану Творцеві за велич його Творіння. Якщо ці умоглядні побудови мають якусь цінність, то адаптація періоду палеоліту відвертала людство від його власного призначення, заважаючи йому сконцентруватися на дослідженні поля можливостей, відкритого для його пошуків, так само як Одисей зрадив своїй долі та своєму призначенню, залишившись у полоні зачарованої ідилії, яку йому навіяла Каліпсо.