Электронная книга - «Сад забутих плодів». Краткое содержание книги:
Тоніно Ґверра, проза якого стояла за культовими фільмами Ф. Фелліні, М. Антоніоні, А. Тарковського, є також автором новел, де поєдналися глибина й лаконічність східної притчі з несподіваністю європейського сюрреалізму. Його діалектна поезія змусила читати романьйольською всіх інтелектуалів Італії. Блискучий і самобутній художник, він змінював світ і людей навколо себе, реалізуючи такі дивовижні задуми, як Сад забутих плодів, Святилище думок, Притулок покинутих Мадонн. У збірці, що представляє прозу, вірші, щоденники, живопис Тоніно Ґверри, ми поєднали найвідоміші матеріали з такими, що публікуються вперше.
З місця, у якому стоїть наш будинок, ми спостерігаємо дивовижно мальовничі картини заходу сонця. Моя дружина неодмінно хоче помилуватися на кожну з них і щоразу кличе мене приєднатися до неї. А я завжди знаходжу виправдання, щоб не виходити з будинку, бо мене дратує оцей її надміру романтичний захват. У Дубултах, на Балтійському морі, я поводився слухняніше, після вечері сідав разом із Лорою на одній із численних лавочок, розставлених на піщаних дюнах над пляжем. Зрештою, навіть царі їздили туди з Санкт-Петербурга, щоб побачити сонце на вечірньому прузі й насолодитися святом барв, що не мерхнуть до одинадцятої вечора. Скільки вже років ми не втомлюємось милуватися заходом сонця?
[5, четвер]
Сьогодні вранці зробилося прохолодніше, і в майстерню позалітала сила-силенна мух і джмелів. Вони дзижчали й билися об скло. Тоді я відчинив вікна, але комахи не виявили жодного бажання вилітати надвір. Я знову зачинив вікна, і комахи знову стали битися об шибку. Частина з них, оглушені, падали на підлогу. Я побачив, що деякі вже мертві. Нарешті дзижчання змовкло, і в майстерні запанувала тиша. Занадто високою виявилася ціна за відновлення спокою. Я вийшов у сад.
Чотири батькових брати і Назарена їм сестра дев'яностолітня в Америці жилилистівки слали з привітом достоту як ті моряки що закоркованими у пляшках кидають звістки в море.Надибав я листа від Назарени де пише та до брата мого батька «Доварде край уже рахункам життєвим нашим час підбити риску. Тут у Бразилії я часто згадую оту пригоду як везли ми на продаж рибу на ярмарок Верокйо тисяча дев'ятсот тринадцятого року нам повінь просто на очах зірвала міст і ми промучилися цілий день на возі чекаючи намарно перевозу.Та риба в ящиках по тому протухла нам уся удома і як мені вона смердить аж дотепер здається часом це є запах мого життя».
