Що таке антична філософія?
- Автор: Адо Пьер
- Год: 2014
- Язык: украинский
- Год: Новий Акрополь
- ISBN: 978-966-97200-2-3
- Переводчик: Сергей Йосипенко
- Жанр: Философия
Электронная книга - «Що таке антична філософія?». Краткое содержание книги:
Зрозуміло, що книга, написана з таких позицій, не обмежується викладом «поглядів» античних філософів: за улюбленим висловом її автора вона покликана не лише інформувати, а й формувати. Розповідаючи про античну філософію як історичний феномен, твір пропонує читачу авторське розуміння філософії і, що можливо є найважливішим, спосіб прочитання філософських (і не тільки античних) текстів.
Книга вперше презентує наукову спадщину видатного філософа-антикознавця українською мовою.
Більшість людей уявляють собі, що філософія полягає у тому, щоб дискутувати з кафедри і давати уроки коментування текстів. Але ці люди зовсім не помічають безперервної філософії, яка відбувається щодня у спосіб, цілком відповідний їй самій […] Сократ не розсаджував слухачів рядами, він не ставав за професорську кафедру; він не мав чіткого розкладу дискусій чи прогулянок зі своїми учнями. Але саме жартуючи іноді з ними, чи п’ючи з ними, чи йдучи з ними на війну або ж на Агору і, зрештою, йдучи до в’язниці та випиваючи отруту, він філософував. Він був першим, хто показав, що в будь-який момент і в будь-якому місці в усьому тому, що з нами трапляється, і в усьому тому, що ми робимо, повсякденне життя дає можливість філософувати[103].
IV
ВИЗНАЧЕННЯ ФІЛОСОФА В «БЕНКЕТІ» ПЛАТОНА
Ми не знаємо напевне, чи траплялося Сократові у розпалі дискусій зі співрозмовниками вживати слово philosophia. В будь-якому разі цілком можливо, що якщо це і ставалося, то він використовував це слово, надаючи йому звичного для доби значення, тобто використовував його, як це тоді робили усі — для позначення загальної культури, яку софісти чи хтось інший могли пропонувати своїм учням. Саме в цьому сенсі ми віднаходимо приклади рідкісного вживання слова philosophia у «Спогадах про Сократа», зібраних його учнем Ксенофонтом. Але, зрештою, саме під упливом особистості Сократа та його навчання Платон у «Бенкеті» надасть слову «філософ», а отже і слову «філософія», нового значення.
«Бенкет» Платона
Діалог Платона «Бенкет», разом з його «Апологією Сократа», є літературним монументом, зведеним у пам’ять про Сократа. Він скомпонований настільки блискуче та вміло, наскільки це вмів робити Платон, який майстерно поєднував філософські теми та міфологічні символи. Як і в «Апології», теорійна частина в ньому зведена до мінімуму: ми віднаходимо тут лише кілька сторінок, втім надзвичайно важливих, які стосуються бачення Прекрасного, тоді як основна частина присвячена описові способу життя Сократа, який розкривається саме як взірець філософа. Визначення філософа[104], запропоноване в діалозі, набуває від цього ще більшого значення.
Постать Сократа домінує, таким чином, в усьому тексті діалогу, скомпонованому як розповідь такого собі Арістодема, котрого Сократ попросив супроводжувати його на бенкет, що давав поет Аґатон на честь своєї перемоги на трагедійному конкурсі. Втім, Сократ приходить туди із запізненням, оскільки довгий час простояв на місці, заглиблений у свої роздуми. Виступ Сократа, що продовжує промови учасників бенкету на честь Ероса, триває майже стільки часу, скільки всі інші виступи, взяті разом. Наприкінці бенкету приходить Алківіад — п’яний, з вінком квітів на голові, в супроводі флейтистки, і проголошує розлогу похвалу Сократові, деталізуючи всі аспекти його особистості. А в останніх рядках твору персонаж Сократа залишається наодинці серед інших учасників бенкету, які заснули, — з ясною свідомістю та спокійний, хоча й випив більше за інших.
Тільки Аґатон, Аристофан і Сократ бадьорилися і по черзі — зліва направо — пили з великої чаші. Сократ розмовляв із ними. […] Сократ змусив їх визнати, що той-таки поет мусить знатися на творенні комедії і трагедії […] Першим із них заснув Аристофан, а на світанку й Аґатона зборов сон. Сократ […] встав і вийшов. […] Повернувшись до Лікею, Сократ умився і провів там решту дня…[105]
Це закінчення діалогу надихало фантазію поетів. Я маю на увазі рядки Гьольдерліна про мудреця, що уміє переносити інтенсивність щастя, яке йому дарує Бог:
Кожен має свою міру. Важко переносити нещастя, ще важче — щастя. Однак, мудрець може зберігати ясність на бенкеті, що триває від обідньої пори аж до глибокої ночі, до перших променів ранку[106].
Ніцше зауважує, що Сократ зміг прийняти смерть так само спокійно, як він покинув бенкет:
Він пішов на смерть із тим спокоєм, із яким, за описом Платона, останній бенкетувальник полишає при перших променях світанку учту, щоби розпочати новий день; тоді як за ним, на лавах і на землі, зостаються поснулі товариші-застільники, щоби снити про Сократа, того справжнього еротика. Умираючий Сократ став новим, ніколи до того не баченим ідеалом шляхетної грецької молоді[107].
103
Плутарх, Чи є політика справою старих, 20, 796 d.
104
Про використання слова philosophie та схожих слів у Платона див.: Dixsaut М. Le Naturel philosophe. — Paris, 1985.
105
Платон, Бенкет, 223 c—d / Тут і далі пер. У. Головач.
106
Hölderlin, Der Rhein.
107
Ніцше, Народження трагедії, §13 / Пер. О. Фешовця.