Гаррі Поттер і смертельні реліквії
- Автор: Ролінґ Джоан К.
- Язык: украинский
- Переводчик: Виктор Морозов
- Жанр: Детское фэнтези
Электронная книга - «Гаррі Поттер і смертельні реліквії». Краткое содержание книги:
— Ну, так, навіщо ж казати людям правду? — скривився Гаррі, так міцно стискаючи ножа, що на правій руці проступив білий, ледь помітний шрам зі словами: "Я не повинен брехати".
— Невже в міністерстві нема кому з ним боротися? — сердито запитав Рон.
— Та є, Роне, але люди залякані, — відповів містер Візлі, — бояться, що наступними зникнуть вони, і що нападуть на їхніх дітей! Скрізь ходять паскудні чутки; я, наприклад, не вірю, що викладачка маґлознавства з Гоґвортса пішла у відставку, її вже кілька тижнів не бачили. Тим часом Скрімджер цілими днями сидить, замкнувшись у кабінеті. Сподіваюся, що він там розробляє хоч якийсь план.
У паузі місіс Візлі чарами відсунула порожні тарілки й подала яблучний пиріг.
— Нам тгеба вигішити, як тебе замаскувати, 'Аггі, — сказала Флер, коли всім подали десерт. — Для весілля, —пояснила вона, побачивши його розгублений вигляд. — Сегед наших гостей, згозуміло, не буде смегтешегів, але не можна гагантувати, що після к'елиха шампанського в когось не гозв'яжеться язик.
Гаррі зробив з цих слів висновок, що вона й далі підозрює Геґріда.
— Слушно, — сказала місіс Візлі з чільного місця за столом. Начепивши на кінчик носа окуляри, вона переглядала велетенський перелік справ, які треба було зробити, нашкрябаний нею на довжелезному сувої пергаменту. — Роне, ти нарешті прибрав у своїй кімнаті?
— Навіщо? — вигукнув Рон, спересердя кинувши ложку. — Навіщо прибирати в моїй кімнаті? Нам з Гаррі вона подобається така, як є!
— Юначе, за кілька днів — весілля твого брата…
— Вони що, братимуть шлюб у моїй кімнаті? — лютував Рон. — Ні! То навіщо, заради Мерліна, з його обвислим лівим…
— Не говори так з матір'ю, — суворо урвав його містер Візлі. — І роби, що сказано.
Рон сердито зиркнув на батьків і накинувся на останні шматочки яблучного пирога.
— Я допоможу, там же й мої лахи, — сказав Гаррі Ронові, проте місіс Візлі заперечила:
— Ні, любий Гаррі, краще допоможи Артурові почистити курник, а тобі, Герміоно, я буду вдячна, якщо ти перестелиш постіль для мосьє й мадам Делякурів, ти ж знаєш, вони прибувають завтра, об одинадцятій ранку.
Та виявилося, що біля курчат роботи мало.
— Не варто, е—е, казати про це Молі, — попросив містер Візлі Гаррі, заступаючи вхід у курник, — але, е—е, Тед Тонкс прислав мені те, що лишилося від Сіріусового мотоцикла, і я, е—е, переховую… тобто зберігаю його тут. Фантастичні Речі: там є вихлопна ніжка… здається, так воно називаєть ся… є чудесний акумулятор і є чудова нагода з'ясувати, як Діють гальма. Я хочу його скласти знову, якщо Молі не… тобто, якщо я матиму час.
Коли вони повернулися в дім, місіс Візлі ніде не було видно, тож Гаррі крадькома піднявся до Ронової кімнатки на горищі.
— Та прибираю, прибираю!… А, це ти, — полегшено зітхнув Рон, коли в кімнату зайшов Гаррі. Рон знову ліг на ліжко, з якого, здається, щойно встав. У кімнаті був такий самий розгардіяш, як і впродовж усього тижня. Єдина зміна — що в кутку сиділа Герміона, в ногах якої муркотів її пухнастий рудий Криволапик, а вона сортувала на дві величезні купи книжки, з яких деякі, як упізнав Гаррі, належали йому.
— Здоров, Гаррі, — привіталася дівчина, коли він сідав на свою розкладачку.
— А як тобі вдалося змитися?
— Ой, просто Ронова мама забула, що вчора ми з Джіні вже перестелили постіль, — пояснила Герміона, кинувши на одну купу "Нумерологію і граматику", а на другу — "Розквіт і занепад темних мистецтв".
— Ми саме говорили про Дикозора, — сказав Гаррі Рон. — Я думаю, він вижив.
— Але ж Білл на власні очі бачив, яку нього влучило смертельне закляття, — засумнівався Гаррі.
— Воно—то так, але Вілла теж обстрілювали, — не здавався Рон. — Може, він щось не те побачив?
— Навіть якщо смертельне закляття й не влучило, він усе одно впав метрів із трьохсот, — додала Герміона, зважуючи в руці "Квідичні команди Британії та Ірландії".
— Він міг захиститися закляттям "щит"…
— Флер казала, що йому вибило з руки чарівну паличку, —
заперечив Гаррі.
— Ну, якщо вам так хочеться, щоб він загинув, — роздрато вано буркнув Рон, кулаком поправляючи зручніше подушку.
— Та ж ясно, що не хочеться! — Герміона була шокована. — Це просто жахливо, що він загинув! Але будьмо реалістами!
Гаррі вперше уявив собі Дикозорове тіло, застигле, як колись Дамблдорове — тільки магічне око ще крутилося в очниці. Відчув і певну відразу, і химерне бажання розсміятися.
Мабуть, смертежери замели по собі сліди, тому його ніхто й не знайшов, — розважливо припустив Рон.
— Ага, — погодився Гаррі. — Як з Варті Кравчем, якого перетворили на кістку й закопали в Геґріда на городі. Можливо, вони трансфігурували Муді й зробили з нього опудало…
— Перестаньте! — розпачливо крикнула Герміона. Зляканий Гаррі озирнувся саме в ту мить, коли вона розридалася над "Спелменовою абеткою складів".
— Ой, не треба, — забідкався Гаррі, злазячи із старенької розкладачки. — Герміоно, я не хотів тебе засмутити…
Однак Рон стрімко вискочив з ліжка, аж заскреготали іржаві пружини, і підбіг до неї перший. Однією рукою пригорнувши Герміону, другою він виловив у кишені джинсів бруднющу носову хустинку, якою перед цим витирав на кухні плиту й духовку. Схопив чарівну паличку, націлив на цю ганчірку й сказав: — Терґеоі
Паличка висмоктала майже увесь жир. Рон із вельми задоволеним виразом вручив ще паруючу хустинку Герміоні.
— Ой… дякую, Роне… вибачте мені… — Вона висякалася й почала гикати. — Це ж так жах—хливо, правда? 3—зразу після Дамблдора… Я просто н—не можу уявити мертвого Дикозора, він завжди був такий живучий!
— Ага, це так, — Рон міцніше її пригорнув. —А знаєш, що він би нам сказав, якби був тут?
— П—постійна пильність, — витерла очі Герміона.
— Правильно, — кивнув Рон. — Порадив би нам зробити висновки з того, що сталося з ним. А мій висновок — не довіряти тому боягузливому вилупку Манданґусу.
Герміона невпевнено всміхнулась і нагнулася по книжки. Наступної миті Рон відсмикнув руку від її плеча і Герміона впустила йому на ногу "Жахливу книгу жахіть". Книжка вирвалася з паска, яким була обв'язана, й боляче гризнула Рона за гомілку.
— Вибач мені, вибач! — забідкалася Герміона, а Гаррі тим часом віддер книжку від Ронової ноги і знову надійно її обв'язав.
— А що ти робитимеш з цими книжками? — поцікавився Рон, шкандибаючи до ліжка.
— Хочу вирішити, які нам треба взяти з собою, — пояснила Герміона. — Коли будемо шукати горокракси.
— О, точно, — ляснув себе по лобі Рон. — Я ж і забув, що полювати на Волдеморта ми будемо в пересувній бібліотеці.
— Ха—ха, смішно, — саркастично відказала Герміона, дивлячись на "Спелменову абетку складів". — Цікаво… чи доведеться нам перекладати руни? Цілком можливо… краще її взяти, про всяк випадок.
Вона кинула абетку на більшу купу і взяла "Історію Гоґвортсу".
— Слухайте, — сказав Гаррі.
Він випростався. Рон і Герміона подивилися на нього з дивною сумішшю покори й небажання коритися.
— Я знаю, що після Дамблдорового похорону ви казали, що хочете податися зі мною, — почав Гаррі.
— Почалося, — закотив очі Рон.
— Ми так і знали, — зітхнула Герміона й знову взялася за книжки. — Я таки візьму "Історію Гоґвортсу". Навіть якщо ми туди більше не повернемось. Мені буде погано без неї…
— Послухайте! — повторив Гаррі.
— Ні, Гаррі, це ти послухай, — відказала Герміона. — Ми йдемо з тобою. Це було вирішено багато місяців тому… навіть років.
— Але…
— Заткнися, — порадив Рон.
— …ви добре все обміркували? — наполягав Гаррі.
— Зараз скажу, — Герміона зі злістю жбурнула на купу непотрібних книжок "Трапези з тролями". — Я вже кілька днів складаю речі, щоб ми були готові вирушити будь—якої миті, а це, якщо хочеш знати, потребувало доволі складних чарів, не кажучи вже про викрадення всіх Дикозорових запасів багатозільної настійки прямо з—під носа Ронової мами.