Зустріч з тайфуном
- Автор: Зубков Борис Васильевич, Литвиненко Б
- Год: 1968
- Язык: украинский
- Год: "Веселка”
- Жанр: Научная фантастика
Электронная книга - «Зустріч з тайфуном». Краткое содержание книги:
посилюється і нарешті перетворюється на руїнницький ураган. Коли тайфун налітає на узбережжя —
гинуть тисячі людей, падають будівлі… Чи можна боротися з цим лихом? Вчені світу віднайшли
спосіб, як керувати погодою, як знищити в зародку страшний ураган. Для цього треба… А втім, що
саме “треба”, ви дізнаєтесь, коли прочитаєте одне з оповідань збірки.
В ній розповідається про боротьбу людини із злом, про сміливі пошуки вчених.
Ну, правда, то — картина, але й забувати, що кордон поруч, не варто. Чому оцей вертоліт опинився тут, далеко від звичайної траси літаків? Як потрапив на нього цивільний японець? І чому він так тривожно поглядає на годинник?
Одне слово, обережність не зашкодить. Отож і прислухаються хлопці до кожного звуку, не зводять очей з підозрілих незнайомців.
Льотчик вимкнув радіостанцію, зняв з голови навушники, щось промовив до японця.
Той поморщився і залопотів швидко-швидко.
Хлопці тривожно перезирнулися: так і є, розмовляють англійською мовою!
— Що він каже? Що? — нетерпляче зашепотів Коля Рибаков. Англійська мова завжди йому була сіллю в оці, — Марія Павлівна ледве-ледве трійку ставить. Але ж Васько Лисичкін — відмінник!
Однак видно, що і Васькове знання чужої мови дуже поверхове.
— Запізнення… загроза… бомба… — шепоче він невпевнено. — Не розумію, Колю: надто швидко говорять. Ага, ось. Провокація… Критична точка… Бомба… Двісті мегатонн… Ще раз — провокація…
Васько замовк, злякано подивився на Колю. А той зосереджено морщив лоба, міркуючи, що робити.
Звичайно, слід побігти на заставу. Але туди кілометрів з п’ятнадцять, а сонце вже сіло на вечірній пруг. Як не кажи, самому, та ще й беззбройному, вночі в тайзі страшнувато. А вдвох не можна, бо хтось мусить лишитися. Навряд чи сидітимуть тут чужинці довго. Мабуть, чекають темряви, щоб чкурнути в якесь лігво.
Доки Коля отак розмірковував, сонце запнула темна хмара. Швидко смеркало.
Льотчик клацнув вимикачем. Яскраве світло залило кабіну вертольота. І водночас сіра пітьма довкола враз набула синяви і густини.
Відтепер стежити за підозрілими було безпечніше й легше. А вони, мабуть, покладаючись на те, що перебувають у віковічній тайзі, аж ніскільки не остерігалися.
Японець витяг з товстезного портфеля згорнену карту. Розстелив її, почав щось пояснювати льотчику, — знову ж таки англійською мовою.
— Будь тут! — прошепотів Коля до приятеля і тихесенько виліз з-під ялини.
Тільки п’ять метрів треба проповзти, щоб зазирнути у віконце вертольота, поглянути на оту карту. Але кожен сантиметр цього шляху може стати для хлопця останнім. Помітять — то порятунку не чекай.
Страшно було Колі Рибакову. Моторошно. О, тепер він розумів, що відчуває солдат, йдучи на розвідку у ворожий тил!
Тільки аж коли хлопець заповз під вертоліт, він звів подих і витер рясний піт з чола.
Наступна частина завдання видалася легшою: шпигуни сидять потилицями до того віконця, в яке намірився зазирнути Коля. От тільки чи видно буде карту?
Так, видно! Ось вона, на відстані руки!
На карті — Японія і Далекий Схід. її всю розмальовано хитромудрими значками. Але увагу Колі Рибакова насамперед привернули великі сині стріли, скеровані на японське узбережжя, схематичний малюнок атомного вибуху в західній частині Тихого океану і чіткий напис англійською мовою під зловісним грибом:
“ЯДЕРНИЙ ВИБУХ 07.15–22.07”.
Перехопило хлопцеві подих. Боляче стислося серце. Отже, сумніву немає: перед ним— неймовірні злочинці, провокатори світового масштабу. Невідомо, яким чином наміряються вони здійснити свій мерзенний задум. Але як тільки загримить перший атомний вибух — це означатиме початок третьої світової війни, — війни, що може принести загибель усьому людству!
Так думає Коля Рибаков, і ці його думки такі тривожні, такі пекучі, що навіть про страх забулося. Коли б він мав бодай поганеньку рушницю — постріляв би зараз оцих мерзотників, навіть якщо й сам загинув би при цьому!
Однак зброї немає. Існує один-єдиний вихід: якнайшвидше повідомити прикордонників.
В’юном прослизнув Коля під повалену ялину, а звідти, разом з Васьком, у кущі край галявини. Тільки аж там Васько запитав пошепки:
— Шпигуни, так?
— Страшніше, Васю! Вони збираються зірвати атомну бомбу, щоб спровокувати третю світову війну…
— Атомну бомбу? Ой Колю… Що ж робити?
— Негайно біжи на заставу. Скажи: зірвати бомбу збираються завтра, о сьомій п’ятнадцять ранку.
— Гаразд, я побіжу, Колю, побіжу… А ти?
— А я лишуся тут. Стежитиму за ними… Чи, може, на заставу побігти мені?
— Краще вже я. Ти ж знаєш…
Васько замовк, знітився. Він надто полохливий і дуже погано бачить — зіпсував собі очі надмірним читанням. Звичайно ж, сидіти тут у схованці під ялиною для нього було б краще, аніж мандрувати тайгою вночі. Але тут з нього користі буде мало. Він це розуміє. Тому й згоден подолати свій страх.
Тепла хвиля вдячності хлюпнула в груди Колі Рибакову. Йому теж страшнувато, але звання зобов’язує: всі в школі переконані, що він — найхоробріший і найспритніший. Отож і не можна видавати свого хвилювання.