Право на риск
- Автор: Дашкиев Николай Александрович
- Год: 1974
- Язык: украинский
- Год: “ВЕСЕЛКА”
- Жанр: Научная фантастика
Электронная книга - «Право на риск». Краткое содержание книги:
Сп’яніння?.. Безумство?.. Я не замислювався над цим, і мене ніщо не турбувало: ні минуле, ні майбутнє, ні сучасне. Дика радість розпирала мені груди; незнане піднесення сповнювало мозок відчуттям неземного блаженства; я знав, що я — юний і буду таким вічно; що я — найрозумніший, найщасливіший, найдерзновенніший і що мені скоряється Всесвіт.
“Зупинись!” — вигукнув я багатодзвонному хаосові. І вмить розтали кольори, розвіялися химери, замовкли звуки. Я побачив себе в порожнечі — незміряній, безмежно дивовижній порожнечі міжзоряного простору.
Я був без скафандра, простоволосий. Мене це не бентежило і не лякало. Я дихав міжзоряним вакуумом, мружився од яскравих спалахів зірок, а серце моє повнилося урочистою величчю. Це був МІЙ простір. Мій од найдрібнішого нейтрино аж до метагалактичних скупчень. Якимсь незбагненним чином, якимись неіснуючими органами чуття я сприймав і шалений танок електронів у атомах, і гравітаційні збурення в галактиках; вітер радіовипромінювання мчав повз мене, і я відчував його запах. Так, так, радіохвилі несли нюанси найтонших запахів, і це мене не дивувало, а здавалося цілком природним, — так само, як і смак вакууму… Ці почуття я не можу передати словами, бо це все одно, що описувати сліпонародженому веселку в небі. Я не в змозі їх виразити, але вони живуть у мені, оті немислимі пахощі й фарби, фантасмагоричне сприйняття гравітаційно викривленого простору, просякнутого пружними драглями енергетичних піль, оте приголомшуюче усвідомлення нескінченності часу і простору — не як математичної фікції, а як звичайної реальності, такої ж якості матерії, як температура, колір, смак. Я знав, що було з Метагалактикою сотні мільярдів років тому, і що станеться з нею першої-ліпшої миті майбутнього; Всесвіт дихав, Всесвіт пульсував, і в такт з оцією пульсацією то згасали, то знову спалахували незліченні галактики, народжувалися й гинули цивілізації. І тільки я один височів над оцим буянням титанічних сил — всезнаючий і всемогутній, невразливий і вічний.
Мій невідомий друже, я пишу це при тверезому розумі. Я описую свої тодішні відчуття, не аналізуючи і не критикуючи їх, бо коли працює “Галатея” — здатність до критичного сприйняття втрачається повністю. Так буває уві сні: найнеймовірніше здається цілком логічним і беззаперечним, і тільки прокинувшись, починаєш дивуватися з довірливості власної свідомості. І якби “Галатея” теж давала отакі легкорозвійні прекрасні фантасмагорії, то й клопоту було б мало: був би для людства ще один вид мистецтва — феєрограф, чи як там його назвали б.
Але в тому-то й справа, що химери “Галатеї” врізаються в пам’ять намертво, навічно. Вони яскравіші за спогади про реальне і підкоряють собі мозок людини, стають йому базою суджень і тверджень. Дивно? Ні. Світогляд людини, її смаки й уподобання повністю визначаються інформацією, записаною в корі головного мозку. Якщо цю інформацію спотворити — зникне індивідуум. На його місці, в його тілі, буде зовсім інша людина.
Я це виразно відчув у ту мить, коли вперше вимкнулася “Галатея”.
Я ще не розумів, що трапилося; чому вмить поблякло все довкола, розвіялось, поменшало, зникло; чому я втрачаю силу й волю, перетворюючись на жалюгідну, сліпу й глуху комашину. А коли я схаменувся і помітив, що сиджу в своєму кріслі перед пультом керування і що бачене й чуте мною лише кілька секунд тому є нічим іншим, як хворобливим маренням збудженого мозку, на мене тисячотонною брилою обрушився розпач. Я побивався за тим казковим світом, який, здавалося, втратив назавжди. Міжзоряна база, мій зореліт, космодром на Місяці, люди на Землі — втратили для мене всякий смисл.
Усе це були докучливі атрибути мого давнього-предавнього минулого, і повернення до нього було таким страшним, як раптова сліпота у яскравий сонячний день, як перетворення з велетня на пігмея.
Я став рабом “Галатеї” з першого ж сеансу. О, тепер я розумію, чому Лев Черняк дав таку назву своєму жахливому апаратові! Той, хто ввімкне його, творить у своїй уяві нездійсненну мрію, закохується в неї і вже не може існувати без чудесного марева.
Як досягається такий ефект? Не знаю. Я не біолог, не фахівець з біоніки. Припускаю, що випромінювання “Галатеї” певним чином паралізує центри контролю свідомості, — так, як це буває уві сні, — і водночас активізує уяву. Може, дія цього випромінювання аналогічна дії опіуму, алкоголю, морфію, — тільки незрівнянно сильніша. А може, збуджуються “точки насолоди” мозку?