Чарiвнi окуляри
- Автор: Нестайко Всеволод Зіновійович
- Год: 2005
- Язык: украинский
- Год: Веселка
- ISBN: 966-01-0342-5
- Жанр: Детское фэнтези
Электронная книга - «Чарiвнi окуляри». Краткое содержание книги:
Веселі, дотепні, мудрі казки й повісті Всеволода Нестайка знають і люблять діти й дорослі в Україні та в багатьох країнах світу. Його герої давно вже говорять не тільки російською, білоруською, литовською, латиською, грузинською, вірменською, узбецькою... не лише англійською, німецькою, іспанською, румунською, угорською, словацькою, а навіть арабською і мовою бенгалі.
Його трилогія «Тореадори з Васюківки» стала українським бестселером. Її внесено Міжнародною радою з дитячої та юнацької літератури до Особливого Почесного списку Г.-К. Андерсена «як один з найвидатніших творів сучасної літератури для дітей».
— То це ж прекрасно! — вигукував Ромка. — Нащо морочити собі голову, напружуватися, щось собі уявляти... І взагалі ти не ображайся: по-моєму, ті, хто читає книжки, здебільшого слабаки, а справжні козаки дивляться бойовики. Ги-ги!.. Навіть у риму вийшло.
Про бойовики Ромка сказав не випадково. Він найбільше полюбляв саме оті американські бойовики, де весь час були бійки, погоні, вибухи, стрілянина і різні жахи. Я ж віддавав перевагу комедіям, казкам, мультикам та різним пізнавальним передачам. Ну, і, звичайно, комп'ютерним іграм, особливо історичним, знову ж таки пізнавальним. Та, позаяк у мене комп'ютера не було, на комп'ютерні ігри я ходив до Ромки. Це було неважко. Ви ж, мабуть, пам'ятаєте, що ми живемо в одному будинку. Сьогодні Ромка подзвонив мені по телефону і сказав:
— Слухай, Їжачку, я зараз додивляюсь бойовик, він уже майже закінчується, всіх героїв повбивали, лишився тільки один... Я вже вмикаю комп'ютер. Через п'ять хвилин приходь. Дома нікого нема, награємося досхочу.
— Добре, — кажу. — Я якраз удруге дочитую «Маленьких дикунів» Сетона-Томпсона. Дочитаю і подзвоню.
Дочитав і подзвонив. Сказати Ромці, що вже йду. Але трубку ніхто не зняв. Ну, думаю, Ромка у «кабінеті замислення» (так мій дідусь Грицько називає туалет). Почекав хвилин п'ять. Знову подзвонив. І знову ніхто трубку не взяв. Щось, думаю, Ромка довго замислюється. Почекав ще п'ять хвилин. Подзвонив утретє. Та ж сама історія — мовчить телефон. Це вже мене збентежило. Що таке? Я взяв ключі (у нас дома теж не було нікого), замкнув хату і побіг до Ромки на п'ятий поверх. Дзвоню, стукаю — ніхто не відчиняє. Але чути, як у квартирі галалакає телевізор. Отже, Ромка нікуди не пішов, бо інакше вимкнув би телевізор. Та й не міг він нікуди піти — він же мене чекає. Я схвилювався не на жарт. Може, він зомлів, втратив притомність... Я побіг назад додому, витяг із схованки за книжками свої чарівні окуляри (це був саме той випадок, коли без них не обійтися), начепив окуляри на носа... І враз опинився у Ромчиній квартирі перед його «Панасоніком»... І побачив Ромку. Тільки не в квартирі — а на екрані телевізора. Це було так дивно, що я поточився і мало не впав. Ромка стояв на вулиці якогось американського міста з височезними хмарочосами. А поряд з ним стояла якась дивна бабця з автоматом у руках. І та бабця говорила Ромці:
— Молодець, Ромко, що любиш мої бойовики! Раз ти погодився взяти участь у пригодах, зараз вони й почнуться... Спершу я тебе познайомлю з рекетигром Гаррі Смугаррі.
І враз біля них різко загальмував довжелезний «Лінкольн», і з нього вийшов здоровань з головою тигра.
— А оно ще один добродій — мавпиозі Джек Горилло! — мовила бабця.
У небі вмить з'явився вертоліт, опустився на тротуар, і з нього вийшов ще один здоровань з головою мавпи. Бабця тицьнула Ромці в руки автомат:
— Стріляй! Ти ж хотів пригод!
Та Ромка розгублено застиг, не знаючи, в кого стріляти і для чого. Рекетигр вихопив у Ромки з рук автомат і луснув його автоматом по голові. Ромка впав, потім підхопився й кинувся тікати. Але мавпиозі перечепив Ромку і почав лупцювати. А тоді зчинилася страшенна стрілянина. А тоді рекетигр і мавпиозі повсідалися у машину і вертоліт і почалася неймовірна погоня на землі і в повітрі. І Ромка був то в машині, то у вертольоті. І раптом я почув відчайдушний Ромчин голос:
— Їжачку! Рятуй! Їжачку!
Це було, наче в кошмарному сні... Я кинувся до телевізора, але боляче стукнувся лобом об екран. Відсахнувся і сів на підлогу. І тут побачив, як з екрана телевізора вийшла кульгаючи ота дивна бабця.
— Що таке? — сердито спитала вона. — Ти хто — Їжачок?
— Ї-їжачок, — розгублено сказав я. — А... а ви хто?
— А я — Телебаба Яга, продюсер телебабачення. Моє телебабачення має велике значення у вихованні злості: мої постійні гості — убивці й бандити... Та що там говорити... Бабах! Бабах! Бабах! Бабах! Ніхто не встоїть на ногах, бо всі тієї ж миті уже лежать убиті!.. Бабах! Бабах! Бабах! Бабах! — на глядачів наводить страх моє телебабачення! І в цьому його значення!
Все це вона не стільки проказала, скільки проспівала противним, гугнявим голосом.
— А де мій Ромка? Як він потрапив за екран?! — вигукнув я.
— Сам захотів! І я його провела.
— А я ж чув — він кликав мене на допомогу. Я мушу його врятувати.
— Викинь з голови! Я бачу, у тебе в руках книжка. А я не люблю тих, хто читає книжки замість того, щоб дивитися мої бойовики. І в мою Телебабанію, в Країну Заекранію, ти, голубе, не потрапиш.