Вилов бандюг по-науковому

І тут на вулиці перед будинком ляснув постріл, за ним другий, третій… а далі знялася справжнісінька канонада! Вікно у під'їзді жалібно тенькнуло і скалки посипалися нам на голови. Ми втрьох і без команди гепнулися на підлогу.

— Халим, це що, твої до Ізраїлю прориваються?

— Ні, Володю, твої до лісу.

А насправді на вулиці діялося ось що: першого нападника наша колежанка, хоч і босою по снігу, але наздогнала. І так стрибнула йому на плечі, що він розквасив об асфальт усе, що спереду — від лоба до великих пальців ніг. Другий грабіжник упав сам, заплутавшись у полах дублянки, яку він з великого переляку не додумався викинути. І тільки третій, як з'ясувалося потім, найважливіший для нас, бо у нього в кишені лежала пляшка з наркозною гидотою і вже намочена ганчірка, — від погоні відірвався. Махонув через темні двори, подолав паркан і вибіг на вулицю Фрунзе, на превелике наше щастя, порожню у цю пору. Порожню від нормальних громадян, котрі вдень будують комунізм, а ввечері плачуть перед телевізором разом із тьотею Валею Леонтьєвою — від усієї душі. Зате нашого лягавого брата на тій вулиці виявилося аж надто. Бо на постріли опе-ративниці з усіх дворів, під'їздів, будок, кіосків повискакували всі, хто сидів у засадах. Заревли мотори службових «газиків», подали голос наші службові собацюри — і от уся ця двонога-чотирьохлапа-чотириколісна армада кинулася за одним-єдиним втікачем.

Він мчав посеред вулиці так, що відірвався від «газика», з якого посилав матюки сам Генерал…

Розслідування так і не встановило, хто першим відкрив вогонь. Усі розводили руками: почали стріляти — і я теж, але виключно вгору або над його головою. Такий собі безневинний феєрверк. Проте, кілька куль рикошетом від стовпів усе ж таки втрапили у вікна беззахисних громадян. А одному юному натуралісту навіть розкоцали акваріум. Але свій янгол-охоронець є, напевне, і у дурних ментів, бо серед вищих приматів ніхто не постраждав.

Щоправда, масовість нас ледь-ледь не підвела. Отой вусмерть переляканий петеушник на якомусь шостому чутті різко завернув до темного провулку, але не побіг вздовж паркану, а з останніх сил перескочив через нього і заліг. Погоня за інерцією промчала далі, дострілюючи останні набої з табельної зброї. Вранці дітвора мала кайф, визбируючи стріляні гільзи.

Неповнолітній злочинець полежав собі, полежав, потім підвів голову, прислухався: шум погоні стихав десь за пивзаводом. Грабіжник нарешті видихнув повітря і почав обережно підводитися. Бідна дитина! Якби він добре вчився у школі, не смикав дівчат за кіски і не показував язика директору, то не довелося б йому вступати в ПТУ, а відтак знайти собі отаких дружків і дожити — в фіналі — до такої халепи. Прізвище цієї халепи я чомусь запам'ятав (тільки не смійтеся — авт.). Сержант Петренко, автоінспектор. «Даішників» ми взяли на облаву, аби заткнути ними про всяк випадок такі діри, куди за нашими розрахунками грабіжники не повинні були поткнутися. А воно поткнулося! Ніякої поваги до наукових методів боротьби зі злочинністю.