Муфтик, Півчеревичок і Мохобородько [Naksitrallid - uk]

— Воно-то так, — зітхнув Півчеревичок, — але уяви лишень, що буде, коли зараз нас перестрінуть кішки.

Муфтик пропустив це повз вуха.

— Боюся, що вони нападуть і без уявлення, — відповів Перегодя. — Не варто мізкувати над цим. Набагато цікавіше уявляти речі, котрі в житті не трапляються.

— А в мене таке відчуття, що сьогодні з нами скоїться Щось надзвичайне, — розхвилювався Півчеревичок. — Я передчуваю.

Муфтик підшукував слова, щоб заспокоїти Півчеревичка, та мимоволі зиркнув у дзеркальце і скрикнув:

— Уже скоїлося! Кошача зграя переслідує нас!

Півчеревичок, затремтівши, кинувся до заднього віконця. Тут і він побачив кішок, які невпинно наближалися.

Кішки, кішки, кішки… Ближче, ближче — чорні й сірі, чорно-сірі і сіро-чорні, мургасті — всі мішма. Вони грізно й люто мчали за машиною. Попереду рудий, з наїжаченою шерстю, здоровенний котисько — на думку Півчеревичка, найскаженіший і найстрашніший.

— Не видно жодного білого кота, — сказав Муфтик. — Отже, Альберта у зграї нема.

А Півчеревичок обізвався тремтячим голосом:

— Шкода, що ми без зброї. У дитинстві я мав рогатку, та якось сорока-злодійка вкрала її. Як хвацько збивав я з неї яблука та груші!

— Виходить, ти неперевершений снайпер, — захоплено сказав Муфтик.

— Авжеж, — кинув Півчеревичок, — бо коли не хочеш зіпсувати плід, мусиш поцілити у хвостик. Ох, мав би я зараз рогатку! Всипав би кішкам, що пам’ятали б до нових віників!

— Поглянь ліпше в холодильник, — порадив Муфтик, — може, знайдеться щось кинути котам. Тоді вони бодай на хвилю затримаються.

Півчеревичок рвучко одчинив холодильник.

— Лише сирки, — сказав він. — Ними кішок не віднадиш.

Муфтик спробував збільшити швидкість, але з цього нічого не вийшло: автомобіль одразу страшенно загуцикав. А кішки наздоганяли. Наближалися нестримно й загрозливо. Півчеревичок дивився у заднє віконце, і лице його дедалі блідішало.

— Рудий котисько майже поряд, — застеріг Муфтик, який весь час пильнував за переслідувачами у дзеркальце.

— Триклята сорока! — прошепотів Півчеревичок. — Злодійська пика! Поцупити саме рогатку!.. — і зацокотів зубами.

— Тобі холодно? — співчутливо спитав Муфтик. — Може, в тебе жар?

— Та ні, — пробурмотів Півчеревичок.

Муфтик застережливо звів палець, але тут же поклав руку на кермо.

— Тоді не клацай зубами, — зауважив він. — На такій дорозі можна язика прикусити.

На щастя, путівець пішов трохи рівніший, і Муфтик додав газу. Відстань між машиною і кішками збільшилася. По хвилі Півчеревичок запитав у Муфтика:

— Ти коли-небудь звершував героїчний вчинок?

— На жаль, ні, — усміхнувся Муфтик. — Моя зовнішність для цього не дуже пасує. Якось смішно: герой у муфті.

— Розумію, — кивнув Півчеревичок. — А я ще з дитинства мріяв про подвиг. Але не траплялося слушної нагоди. І зараз, коли вона врешті настала, у мене, як на зло, немає рогатки. Нині, маючи її, я став би героєм.