Полковник Петро Болбочан: трагедія українського державника
- Автор: Сідак Володимир Степанович, Осташко Тетяна Сергіївна
- Год: 2009
- Язык: украинский
- Год: Темпора
- ISBN: 978-966-8201-75-2
- Жанр: История
Электронная книга - «Полковник Петро Болбочан: трагедія українського державника». Краткое содержание книги:
Вперше публікуються матеріали судової та слідчої справ П. Болбочана, його листи до провідників Директорії УНР, уривки зі спогадів сучасників.
Книга розрахована на всіх, хто цікавиться вітчизняною історією.
Активна державницька позиція П. Болбочана викликала невдоволення у проросійськи налаштованих колах гетьманського уряду. Неодноразово робилися спроби спровокувати конфлікт між Гетьманом та єдиною на той час національною збройною силою — Запорізьким корпусом. Окрім намірів проросійських сил налаштувати П. Скоропадського проти командування корпусу — З. Натієва та П. Болбочана (які начебто перетворили цю військову частину на «якийсь зброд революційних елементів» 96 ворожий і небезпечний для влади, отже такий, що має бути негайно розформований), — запорожцям шкодили деякі військові посадовці, що намагалися усунути їх як небажаних суперників у можливості впливати на політичні рішення влади.
Крім цих двох сил, як вважав С. Шемет — автор нарису про П. Болбочана, існувала ще третя, яка також намагалася посварити командування корпусу з Гетьманом — ліві партії та партія соціалістів-самостійників. Вони весь час штовхали командира запорожців на повстання проти державної влади 97. Як уже згадувалося, провід УПСС постійно намагався представити Запорізький корпус як свою партійну власність, а П. Болбочана — діяльним членом партії, що не відповідало дійсності, однак викликало велику недовіру з боку гетьманського уряду. Дещо згодом, після згаданої ситуації навколо особи Габсбурга, генерал К. Прісовський приватно попередив П. Болбочана про одержану П. Скоропадським інформацію, що полковник в Олександрівську нібито оголосив себе гетьманом України. Командир запорожців одразу прибув до Києва і з’явився на аудієнцію до П. Скоропадського, намагаючись тим самим припинити інтриги проти нього й спростувати неправдиві чутки 98.
У червні 1918 р. на північних кордонах Української Держави розпочали свої військові акції червоноармійські загони. П. Скоропадський, вважаючи недостатньо сильними німецькі частини, відправляє на зміцнення протибільшовицького фронту українські військові формування. У середині червня за наказом Гетьмана Запорізька дивізія під командуванням П. Болбочана приєдналася до свого корпусу, що охороняв українсько-російський кордон на північ від Слов’янська99. У середині липня Запорізький корпус був перекинутий в Куп’янський повіт: запорожці відбивали більшовицький наступ на Харківщині на лінії Старобільськ-Білолуцьк 100. Рівень їхньої боєздатності був високий: військовий міністр Української Держави О. Рогоза, провівши в ст. Сватове Куп’янського повіту огляд частин Запорізького корпусу, високо оцінив підготовку та озброєння військ. Міністр висловив жаль у зв’язку з намірами уряду розформувати корпус. Невдовзі він доповів про боєздатність запорожців гетьману П. Скоропадському. О. Рогоза не лише особисто симпатизував З. Натієву та П. Болбочану, але й доклав чимало зусиль, щоб зберегти корпус від ліквідації 101.
У серпні 1918 р. 2-й Запорізький полк під командуванням П. Болбочана з двома гарматними батареями було перекинуто на протибільшовицький фронт на Чернігівщину в район Новозибків-Новгород-Сіверський у розпорядження командування розташованої на кордоні з радянською Росією німецької військової частини. У цей період внаслідок інтриг подався до демісії командир Запорізького корпусу генерал З. Натієв, якого замінив проросійськи налаштований генерал JI. Бочковський. Він намагався витравити національний дух запорожців і застосовував систему звільнення від служби та пониження у військових рангах особливо активних українців. Повідомлений про цю ситуацію в корпусі, П. Болбочан, який знаходився разом із полком на Чернігівщині, вдруге відвідав гетьмана П. Скоропадського, переконав його у недоречності дій JI. Бочковського і домігся відміни руйнівних та дискримінаційних наказів генерала 102.
На чернігівській прикордонній смузі запорожці протягом трьох місяців вели виснажливі бої з червоноармійськими загонами. За виявлені мужність і героїзм 9 жовтня 1918 р. гетьман П. Скоропадський оголосив подяку «старшинам і славним запорозьким козакам» 2-го Запорізького пішого полку, наказав міністру військових справ нагородити їх військовими відзнаками, а командира П. Болбочана підвищити у військовому званні — до полковника 103.