І знову Муфтик, Півчеревичок та Мохобородько [Jälle need naksitrallid. Esimene raamat - uk]

— Слон?! — одночасно вигукнули Муфтик і Півчеревичок.

— Авжеж, слон, — продовжив Вольдемар. — А хіба ви не знали? Я ж працівник зоопарку, і там на мене ненароком наступив слон.

— З тваринами треба бути дуже обережним, — діловито порадив Півчеревичок. — Якось зі мною сталася подібна пригода, я сам мимоволі наступив, прав-Да, не на слона, а на гадюку. Життя моє трималося на волосинці.

— Авжеж, — мовив Вольдемар. — Із тваринами треба вміло поводитися.

— Вам, мабуть, дуже боляче? — співчутливо запитав Муфтик. — Ми чули з-за дверей, як ви стогнали.

— Я справді стогнав, — зізнався Вольдемар. — Але все ж не стільки від болю, як від суму. Я неймовірно сумую за своїм улюбленим слоном, і цей смуток змушує мене мимоволі стогнати.

— Дивина, — не міг зрозуміти Півчеревичок душевного стану Вольдемара. — На вас наступив слон, а ви, незважаючи на це, сумуєте за ним!

— Саме так, — погодився працівник зоопарку. — Я не знаю, як вам пояснити, але це саме так.

На Вольдемаровому обличчі з’явилося якесь дивне осяяння, яке не могла приховати навіть борода, і погляд його став мрійливим і лагідним. Муфтик і Півчеревичок умить збагнули, що подумки Вольдемар зі своїм слоном. Вони тактовно помовчали.

В цей час одчинилися двері і ввійшла сестра з пучком термометрів у руці.

— Доброго ранку, — сказала вона Вольдемару й мигцем кивнула Муфтику й Півчеревичкові. — Як ми сьогодні почуваємо себе?

— Дякую за турботу, сестро Кірсіпуу, — відповів Вольдемар. — Трохи ліпше. І як бачите, в мене гості.

— Бачу, бачу, — ствердила сестра і простягнула Вольдемарові термометр, який він одразу ж сунув під пахву. — Сподіваюсь, що гості не занадто втомлять вас.

Сказавши це, медсестра легким порухом поправила Вольдемару ковдру і вийшла. Та її останні слова нагадали Муфтику й Півчеревичкові, що їм уже треба йти. Адже п’ять хвилин — невеличкий відтинок часу, який вже, напевне, минув.

— Коли ви завітаєте знову? — запитав Вольдемар.

— Можливо, завтра, — сказав Муфтик.

— Так, — підтримав Півчеревичок. — Неодмінно завтра.

— Ви й не здогадуєтесь, як утішили ви мене своїми відвідинами, — усміхнувся Вольдемар.

Та коли Муфтик і Півчеревичок зачинили за собою двері, з палати знову почувся жалібний стогін.

— Все це, звичайно, вельми красиво, — мовив Півчеревичок, — але в нас ще й досі немає жодної вістинки про Мохобородька.

Вони трохи порадились і вирішили розшукати реєстратуру. Одначе там їх запевнили, що хворого на ім’я Мохобородько в лікарні взагалі немає.

— А що, як через свій маленький зріст він помилково потрапив до дитячої лікарні? — висловив припущення реєстратор.

Але Муфтик і Півчеревичок пояснили, що в Мохобородька борода майже до землі, і через це така можливість виключена.

І реєстратор з цим погодився цілком.

— Я сповна розумію вашу турботу, — співчував він. — І якщо на нього справді наступили, як ви гадаєте, то ми негайно приймемо його до лікарні. Тільки спершу, звісно, його треба знайти.