Навколо світу за вісімдесят днів

Фікс більше не наполягав: він зрозумів, що повинен скоритися й чекати на ордер. Але вирішив пильнувати цього потайного шахрая під час його перебування в Бомбеї. Він не мав сумнівів, що Філеас Фоґґ тут затримається, — такої ж думки, як ми знаємо, був і Паспарту, — а за цей час ордер встигне прибути.

Вислухавши накази свого хазяїна під час висадки з «Монголії», Паспарту зрозумів: у Бомбеї станеться те саме, що й у Суеці та Парижі; на цьому подорож не завершиться, а триватиме принаймні до Калькутти, а можливо, ще й далі. І він запитав себе: «А що, коли містер Фоґґ заклався не на жарт і мені, Паспарту, який мріяв про спокійне життя, справді доведеться об’їхати навколо світу за вісімдесят днів?!» Придбавши сорочки й кілька пар шкарпеток, Паспарту прогулювався вулицями Бомбея. Було людно, поряд із європейцями всіх національностей траплялися перси в гостроверхих капелюхах, баніани в круглих тюрбанах, сикхи в чотирикутних ковпаках, вірмени в довгополих халатах, парси у високих чорних шапках. Того дня було свято парсів, або гебрів, які вважають себе прямими нащадками послідовників Заратустри[8]; це найзаповзятливіші, найцивілізованіші, найрозумніші і водночас найсуворіші жителі Індії; до їхнього числа належать нині найбільш багаті негоціанти — уродженці Бомбея. Це свято було чимось на зразок релігійного карнавалу або ходи, що супроводилася різними видовищами; у ньому брали участь баядерки, закутані в рожевий газ[9], прикрашений золотими і срібними візерунками; вони дуже вправно і з достоїнством танцювали під звуки скрипок і барабанів.

Що й казати, Паспарту дивився на цікаві церемонії, наче мала дитина, широко роззявивши рота. Все це було для нього дивовижею, все вражало його слух і зір.

На його нещастя, цікавість затягла Паспарту далі, ніж треба; це могло завадити Філеасові Фоґґу продовжити його подорож.

Удосталь надивившись на парсів, Паспарту попрямував до вокзалу; дорогою йому трапилася неймовірної краси пагода Малабар-Ґілл, і йому спало на думку оглянути її зсередини.

Він не знав двох речей: по-перше, входити в деякі індуські пагоди християнам категорично заборонено і, по-друге, правовірні можуть увійти туди, лише залишивши своє взуття біля порога. Слід зазначити, що із суто політичних міркувань англійський уряд змушує до найменших дрібниць поважати вірування індусів і суворо карає всякого, хто ображає їхні релігійні почуття.

Паспарту ввійшов у пагоду, навіть не підозрюючи, що чинить злочин: просто він, як турист, хотів помилуватися внутрішньою оздобою Малабар-Ґілла, ошатними прикрасами храму, виконаними у стилі брамінської архітектури. Аж ось його нагло повалили на священні плити підлоги. Три жерці з лютим вогнем в очах накинулися на Паспарту. Зірвавши з нього черевики і шкарпетки, вони з дикими криками взялися щосили гамселити його.