Над Шпрее клубочаться хмари
- Автор: Дольд-Михайлик Юрий Петрович
- Серия: І один у полі воїн #3
- Год: 1985
- Язык: украинский
- Год: "Радянський письменник"
- Жанр: Другие приключения
Электронная книга - «Над Шпрее клубочаться хмари». Краткое содержание книги:
Розмірковуючи над тим, як позбутися свого набридливого супутника, Григорій обирав варіанти, відхиляв їх, хапався за інші, марно силкуючись переконати себе, що нарешті натрапив на потрібний. Але тверезий глузд підказував йому: не те, не так, на це його не спіймаєш.
«А що коли підкинути йому історію з листами?» — майнула несподівана думка. Настільки несподівана й зухвала, що Григорій не міг стримати посмішки. Не наважиться. Не вистачить спритності. Побоїться, що такий кусень сам не проковтне… А може, навпаки? Може, саме зухвалість задуманого і надихне його на такий крок. Подвійна вигода! Політичне реноме — раз, великі гроші, що їх можна буде здерти, — два… І, звичайно, почуття реваншу за всі попередні кривди. Над цим слід подумати, в цьому щось є…»
— Мабуть, нам час іти. Я пообіцяв зустрітися з Рамоні. — Григорій підвівся і гукнув господаря.
Вайс насупився. Ім’я Рамоні знову нагадало йому про його місце в житті. В цей дім його пускали лише в справах, а йому хотілося більшого. Йому хотілось бути своїм у колі цих випещених панів, відчувати себе частим, бажаним гостем, розпивати з ними вечорами коктейлі й упадати біля їхніх дам. Усе життя він прагнув видертися вгору, в лави найперших, і все життя траплялося так, що він залишався насподі. Ось і зараз. Його, мов собаку, тримають на задвірках, а цей Фред кожного вечора стирчить у їхніх вітальнях.
— Все ви у Рамоні та у Рамоні… А я хотів вам запропонувати зіграти в шахи… Або розв’язати етюди. У мене е чудесні етюди. Це цікавіше, ніж базікання тих панів.
Григорій уважно глянув на Вайса і приховав посмішку.
— Ну що ж, я не від того… Зайдіть до мене ввечері, годині о дев’ятій. Охоче зіграю партію, помізкую над етюдом.
Розрахувавшись з господарем тратторії, Григорій і Вайс, двоє людей, що ставили собі за мету зовсім різні речі, але Мусили діяти поруч, двоє ворогів, які силою обставин опинилися в Римі, вийшли на розпечені вулиці Вічного міста.
Увечері, як і було домовлено, точно в призначений час пунктуальний Вайс постукав у номер Гончаренка. Прослизнувши боком у прочинені двері, він опинився в невеличкій кімнаті, умебльованій так, як і годиться в скромному пансіонаті. Письмовий стіл, два глибоких, оббитих дешевенькими гобеленами крісла, диван, хитка етажерка з купою старих журналів на полицях — все це освітлювалось м’яким зеленкуватим світлом лампи, що стояла на маленькому столику. Важка портьєра закривала вхід до сусідньої кімнати.
— Ви точний, як завжди, Вайс.
— Акуратність — привілей нашої нації,— мовив Вайс, сідаючи в присунуте Григорієм крісло. — Точність американців у їхній діловитості: час — це гроші. Наша ж, німецька, породжена високою культурою, її кожен німець усмоктує з молоком матері.
— Цілком з вами згодний, дорогий Вайс! Сподіваюсь, ви встигли відпочити?
— Не так, як хотілося б. Вечір задушливий.
— Зараз я приготую, коктейль — чудово відсвіжує. Рецепт мені дав один знайомий бармен у Франції.
Поки Григорій у сусідній кімнаті порався з коктейлем, Вайс, розставивши фігури на чорно-жовтій дошці, окинув поглядом кімнату. Увагу його привернула карта, що лежала на письмовому столі. Підштовхуваний цікавістю, він підвівся, збираючись підійти до столу, але тут зачулися кроки, і Вайс поспішно сів.
Увійшов Григорій і поставив тацю з бокалами поруч з шахівницею.
«Цікаво, впіймаєшся ти на цю клюкву чи виявиш досить здорового глузду, щоб не надати їй значення?» — думав Григорій, сідаючи навпроти свого партнера.
— Хочу підпоїти, щоб послабити вашу увагу. Ви якими граєте?
— Розіграємо, — відповів Вайс, — за правилами.
Партія почалася. Проходила вона з перемінним успіхом.
Раз у раз котрийсь із партнерів робив досить грубі помилки. Думки обох кружляли навколо іншого.
«Так, його приставили до мене… — думав Григорій, роблячи черговий хід. — Може, я десь помилився? Ні… адже все добре проаналізовано — помилки не могло бути. Втім, це система Нунке: один виконує, інший контролює… І зв’язок, зв’язок! Знову нема зв’язку. В Іспанії було легше — там Домантович і рація… І якби, стрибаючи з парашутом, не підвернув ногу, він був би вже дома… Любий Мишко, як ти там зараз?»
Не міг зосередитися і Вайс: карта, що лежала на столі, не давала йому спокою. Скоса позираючи в її бік, він устиг помітити, що це карта Північної Італії, що на ній зроблено якісь позначки, і тепер губився у здогадках, не розуміючи, навіщо вона знадобилася Фреду.
— Збираєтесь мандрувати? — запитав Вайс, коли партія закінчилася внічию.
— Звідки ви взяли?
— Та ось, — Вайс кивнув у бік карти.