Життя й незвичайні та дивовижні пригоди Робінзона Крузо

Коли ми відпливли або, вірніше, коли нас, за моїм підрахунком, віднесло від корабля милі на чотири, несподівано величезний вал, з гору завбільшки, набіг з корми на нашу шлюпку, ніби збираючись поховати нас у морській безодні. Набіг він з такою люттю, що відразу перекинув шлюпку і, відкинувши нас від шлюпки та одне від одного, не дав часу й скрикнути «о боже!». За мить ми були вже під водою.

Не можна описати збентеження, що охопило мене, коли я пірнув у воду. З мене добрий плавець, а проте я не зміг відразу виринути і мало не задихнувся. Хвиля ж, підхопивши мене, покотилась далеко в напрямі до берега, де вона розбилась і відлинула назад, залишивши мене на землі півмертвим від води, якої я наковтався. Я не розгубився і, побачивши себе ближче до землі, ніж сподівався, схопився на ноги й мерщій кинувся бігти, намагаючись дібратись до суходолу раніше, ніж набіжить і підхопить мене друга хвиля. Та скоро я побачив, що мені від неї не втекти. Хвиля йшла горою і наздоганяла мене, мов розлютований ворог, змагатися з яким я не мав ні сили, ні засобів. Мені лишилось тільки, затримавши подих, виринути на гребінь хвилі й щосили пливти до берега. Найбільше старався я, щоб хвиля, піднісши мене ближче до берега, не захопила мене знову, вертаючись у море.

Хвиля, що набігла знову, відразу поховала мене футів на двадцять-тридцять під водою. Я відчув, як вода підхопила мене і з надзвичайною силою та швидкістю понесла до берега. Але я затримав подих і поплив за водою, щосили допомагаючи течії. Я вже задихався, коли раптом відчув, що підіймаюсь угору. Незабаром мої руки й голова виринули з води, і, хоч я міг продержатись на поверхні не більше як дві секунди, я встиг усе-таки передихнути, і це надало мені сили та мужності. Вода знову на деякий час покрила мене, але ненадовго. Коли хвиля розбилась і покотилася до моря, я не дав їй потягти мене назад і намацав ногами ґрунт. Я постояв кілька секунд, щоб віддихнути, і, зібравши останні сили, прожогом кинувся бігти до берега. А втім, і тепер я ще не втік від розлюченої хвилі, що знову нагнала мене. Ще двічі підхоплювала вона мене й несла далі до положистого берега.

Останній вал трохи не став для мене фатальним. Підхопивши мене, хвиля винесла або, вірніше, викинула мене на скелю з такою силою, що я знепритомнів і став зовсім безпорадним. Удар у бік та в груди зовсім забив мені дух, і коли б море знову підхопило мене, я неминуче захлинувся б. На щастя, я очуняв невдовзі перед новою хвилею і, бачачи, що зараз мене знову покриє вода, міцно вчепився за виступ скелі і, затримавши скількимога подих, вирішив перечекати, поки хвиля спаде. Ближче до берега хвилі були вже не такі високі, і я, переждавши одну, знову кинувся бігти й опинився так близько від берега, що друга хвиля хоч і перекотилась через мене, але не могла вже підхопити й винести мене назад у море. Пробігши ще трохи, я, на велику радість, почув себе на суходолі і, видершись на прибережні скелі, сів на траву, далеко від води та небезпеки.