Кров і пісок

Скоряючись стадному почуттю, усі збуджено схоплювались на ноги, намагаючись що-небудь роздивитися через голови сусідів, але бачили тільки поліцаїв, які розштовхували юрму і піднімалися уступами амфітеатру, прямуючи до гурту, в якому кипіла бійка.

— Сядьте! — кричали найрозважливіші, що хотіли дивитися на арену, де й далі виступали тореро, але бачили перед собою тільки голови та спини людей, які посхоплювалися на ноги.

Помалу хвилі розбурханого людського моря вляглися; ряди голів знову підрівнялися по концентричних дугах амфітеатру, і корида тривала. Але нерви в публіки були ще збуджені, і її мінливий настрій виливався то в несправедливій ворожості до деяких тореро, то в зневажливій мовчанці.

Після пережитого хвилювання усе, що відбувалося тепер на арені, здавалося глядачам прісним і нецікавим. Щоб розвіяти нудьгу, вони стали випивати й закусувати. Між рядами забігали торговці, з дивовижною спритністю вони кидали покупцям свої товари. Мов червоні м’ячики, летіли аж до найвищих рядів сектора апельсини, прокреслюючи від руки продавця до руки котрогось із глядачів таку пряму лінію, ніби котилися по туго натягнутій нитці. Ляскали, вилітаючи з пляшок, корки. У склянках пінилися шипучі напої й іскрилося розтоплене золото андалузьких вин.

Нараз по уступах амфітеатру прошелестіла хвиля цікавості. Фуентес рушив до бика з бандерильями, і всі чекали від нього чудес спритності і грації.

Він вийшов на середину арени сам, тримаючи обидві бандерильї в одній руці, незворушний, спокійний. Ішов неквапно, ніби збирався почати якусь гру. Бик зацікавлено стежив за його рухами, здивований, що бачить тільки одну людину після недавньої метушні, коли перед ним метлялося кілька плащів, списи боляче вгороджувалися йому в загривок, а коні крутилися під самими рогами, ніби напрошувалися, щоб він їх буцнув.

Чоловік мов гіпнотизував звіра, підійшов до нього так близько, що майже торкнувся загривка кінчиками бандерилей. Потім кинувся підтюпцем утікати і бик потрюхикав слідом, ніби тореро умовив його перебігти за ним на другий кінець арени. Здавалося, матадор видресирував бика і той повторює всі його рухи. Та ось Фуентес вирішив, що пора кінчати гру. Він розвів руки — у кожній по бандерильї, — звівся навшпиньки, витягтись усім своїм гнучким тендітним тілом, з величним спокоєм рушив уперед і встромив барвисті дротики в шию розгубленого бика.

Тричі він повторив свій помер під захоплені вигуки й оплески глядачів. Ті, що вважали себе знавцями, тепер відігралися за вибух ентузіазму, викликаний подвигами Гальярдо. Оце справжній тореро! Оце чисте мистецтво!..

Гальярдо стояв біля бар’єра і витирав з обличчя піт рушником, який йому подав Гарабато. Потім випив води, повернувшись до арени спиною, щоб не бачити подвигів товариша по ремеслу. Поза цирком він шанував своїх суперників, ставився до них з братньою любов’ю, що поєднує людей, які наражаються на одну й ту саму небезпеку, але тільки-но виходив на арену, всі вони ставали його ворогами, а їхні успіхи він сприймав як образу. Ось і тепер овація публіки здавалася Гальярдо грабунком — вона відбирала в нього частину його тріумфу.