Пригоди Шерлока Холмса. Том 3
- Автор: Конан Дойл Артур
- Серия: Пригоди Шерлока Холмса #3
- Язык: украинский
- Жанр: Классические детективы
Электронная книга - «Пригоди Шерлока Холмса. Том 3». Краткое содержание книги:
— Ну, містере Холмсе, чи довели ви, що ми помиляємось? Чи знайшли свого волоцюгу? — засміявся він.
— Я ще не дійшов жодного висновку, — відповів мій друг.
— Зате ми дійшли свого висновку, і тепер він блискуче підтвердився. Тож доведеться вам визнати, що цього разу ми трохи випередили вас, містере Холмсе.
— Судячи з вашого вигляду, сталося щось надзвичайне, — зауважив Холмс.
Лестрейд гучно зареготав.
— Ви, як і всі, не любите програвати, — сказав він. — Але ж людина не може щоразу сподіватися тільки на себе. Еге ж, докторе Ватсоне? Проходьте-но сюди, джентльмени, і я переконаю вас, що цей злочин скоїв саме Джон Мак-Фарлейн.
Він повів нас коридором до темного передпокою.
— Сюди молодий Мак-Фарлейн, скоївши вбивство, повернувся, щоб забрати капелюх, — сказав він. — А тепер погляньте сюди. — Він театральним порухом витер сірник, і в його світлі ми побачили на вибіленій стіні криваву пляму. Коли він підніс сірник ближче, виявилось, що це не проста пляма. То був чіткий відбиток великого пальця.
— Гляньте-но крізь вашу лупу, містере Холмсе.
— Так, глянув.
— Ви знаєте, що двох однакових відбитків пальців не існує?
— Щось ніби чув.
— Тоді чи не зробите ви ласку порівняти цей відбиток із відбитком великого пальця правої руки молодого Мак-Фарлейна, який зняли цього ранку за моїм розпорядженням?
Він підніс до кривавої плями шматочок воску: і без лупи було видно, що то два відбитки одного й того самого пальця. Я зрозумів, що наш нещасний клієнт приречений.
— Це кінець, — мовив Лестрейд.
— Так, кінець, — мимоволі повторив я.
— Авжеж, кінець, — підхопив Холмс.
Почувши в його голосі несподівані радість і втіху, я обернувся до свого друга. Його обличчя надзвичайно вразило мене: воно тремтіло від ледве стримуваного сміху. Очі блищали, мов дві зорі. Мені здалося, що Холмс ледве володіє собою, щоб не зареготати.
— Боже мій, Боже! — нарешті вигукнув він. — Хто б міг подумати?! Які оманливі бувають зовнішні риси! Такий чудовий молодик! Це урок нам, щоб ми не надто сподівалися на власний розсуд. Так, Лестрейде?
— Еге ж, містере Холмсе, декому зайва пиха тільки шкодить, — відповів Лестрейд. Його нахабство перейшло всякі межі, але заперечити йому було неможливо.
— Надзвичайна річ! Коли молодик знімав капелюх з гачка, він притулив до стіни великий палець правої руки! Справді, цілком природно, тільки уявіть собі. — Зовні Холмс був незворушно спокійний, але все його тіло напружилось від прихованого хвилювання. — До речі, Лестрейде, хто зробив це чудове відкриття?
— Економка, місіс Лексінґтон. Вона показала цю пляму черговому констеблеві.
— А де чергував констебль?
— Він був у спальні, де сталося вбивство, й стежив, щоб там нічого не чіпали.
— Чому ж поліція не помітила відбитка вчора?
— У нас не було особливих причин ретельно оглядати передпокій. Та й місце не дуже примітне, самі бачите.
— Так, так, звичайно, не дуже. Ви, зрозуміло, не маєте сумніву, що цей відбиток був тут і вчора?
Лестрейд поглянув на Холмса, мов на божевільного. Правду кажучи, веселощі й це химерне запитання мого друга здивували й мене.
— Може, ви думаєте, що Мак-Фарлейн утік вночі з тюрми, щоб залишити ще один доказ проти себе? — перепитав Лестрейд. — У цілому світі нема фахівця, який заперечив би, що це відбиток його пальця!
— А я й не заперечую, що це відбиток його пальця.
— Цього мені досить, — відказав Лестрейд. — Я людина практична, містере Холмсе, мені треба доказів, а коли в мене є докази, я роблю висновки. Якщо я буду потрібен вам, шукайте мене у вітальні: я писатиму там звіт.
До Холмса вже повернулася його звична незворушність, хоч мені здавалося, що в його очах і досі спалахують веселі вогники.
— Боже мій! Яке сумне відкриття, хіба не так, Ватсоне? — промовив він. — А саме йому наш клієнт завдячуватиме своїм порятунком.
— Я такий радий, — сказав я. — Щиро кажучи, я боявся, що з ним усе скінчено.
— Трохи передчасно, любий мій Ватсоне. Річ у тім, що доказ, якому наш друг надає такої ваги, має одну серйозну ваду.