Арсен
- Автор: Роздобудько Ирэн Виталиевна
- Год: 2012
- Язык: украинский
- Год: «Грані-Т»
- ISBN: 978-966-465-383-8
- Жанр: Детская проза
Электронная книга - «Арсен». Краткое содержание книги:
Нова повість відомої письменниці Ірен Роздобудько розповідає про дорослішання, життєво важливі трансформації в свідомості й пошук моральних орієнтирів у житті.
Він спробував наблизитися. І одразу ж пошкодував! Адже за своєю спиною почув тихе, але загрозливе гарчання. Обернувся і побачив, що в бойовій стійці шкірить ікла великий чорний пес. Що робити?
Доки пес не кинувся на нього, треба було негайно розбудити хазяїна.
— Агов, пане, прокиньтеся! — гукнув Макар.
Пес загарчав голосніше. Хлопець не ворухнувся.
— Прокидайся, нарешті, чортяко!!! — закричав Макар, ладууючи рушницю. — Бо я пристрелю твого пса!!
Хлопець підскочив, мов ошпарений, і своєю чергою вхопився за пістоль, що стирчав з-за паска.
— Тубо!!! — гукнув до пса. — Лежати!
Пес покірно ліг, але й далі дивився на Макара нашорошено.
А в Макара відібрало мову. Аж тепер він помітив, що перед ним… дівчина!
Мимоволі його рука потягнулася до чола і грудей, щоб покласти на себе хресне знамення — «свят, свят!». А дівчина голосно засміялася:
— Не бійся! Здається, я тебе впізнала! — сказала вона. — Ти той чортяка, що колись видоїв наших корів, чи не так?
Макар від здивування не міг вимовити ані слова, лише розгублено кивнув у відповідь.
Так вони познайомились наново…
— Агов, діду! Перша година ночі! Ти чого там дітей маринуєш?
Ох! Цей вигук бабусі Ліди повернув мене на землю. Дід Олег винувато замовк.
Бабуся увійшла до веранди руки в боки:
— Негайно в ліжка! Певно, у дітей вже очі злипаються, а ти все теревениш!
— І нічого у мене не злипається! — відгукнулась Нійолє. — Це в нього (вона турнула мене в бік) злипаються! І очі! І вуха! І пальці! Все, все склеїлося!
— Не бреши, — суворо сказав я і додав: — Ми справді не хочемо спати.
— Ні, вже пізно, — відказав дід Олег. — Лягаймо.
— А що ж далі було з тими людьми? — не вгавала Нійолє.
І я подумки підтримував її — все ж ідеться про моїх предків. І взагалі, вся ця історія починала мені подобатися.
— А про це дід розповість завтра! — сказала невблаганна бабуся і потягла Нійолє вмиватися. Дівча пручалося, але йшло, як та коза.
— Діду, а вони одружилися? — запитав я, щойно бабуся з Нійолє вийшли за двері.
— Не все так просто… — загадково мовив дід Олег і кивнув на двері. — Давай вже почесному: розповім вам обом завтра.
— По-чесному! По-чесному! — зачувся голос Нійолє зі спальні. — Не кажи йому нічого, якщо він такий дурний і нездогадливий!
Дід посміхнувся і розвів руками, мовляв, з цим дівчиськом краще не сперечатися! І погладивши мене по голові та побажавши доброї ночі, вийшов.
Я залишився сидіти сам у тій же запашній і трохи моторошній темряві, перед вікном, за яким розкурював свою люльку пелехатий ліс.
А він знову почав виблискувати спалахами, і не лише ліс — я бачив, як вогники пересуваються вулицями села, оминають хати, згасають і знову спалахують на іншій вулиці. Цікаво, чи бачить їх Айрес?
Айрес…
Несподівано мені спало на думку, що моя зустріч з Айрес дуже подібна до зустрічі Макара і Марії.
Ух ти, точно: я ж теж спершу сприйняв її за хлопця!
Сон одразу як рукою зняло! Я почав пильніше придивлятися до вогників. А вони так і стрибали перед моїми очима — з’єднувалися десь в одній крапці на околиці села, згасали, а потім знову виринали вже біля лісу. Це було неабияке видовище.
Я вирішив, що на завтра маю купу справ.
По-перше, розшукаю Айрес і розпитаю про ці вогні. По-друге, сходжу на те місце, де колись стояв маєток Макара. А по-третє, дізнаюся про подальшу історію нашої родини. Адже без цього моє розслідування неможливе. А ще треба було б поговорити з дідом про заробіток — я ж не сидітиму у них на шиї все літо!
З такими думками я і заснув.
Сон мені наснився доволі романтичний. Але переповідати його не буду.
Вже вибачайте…
«Готуйте отруйні арбалети!»
Я проспав!
Ось чим відрізняються міські люди від селян — ранок для мене розпочався тоді, коли мої місцеві ровесники вже поверталися з риболовлі.
Мало того, що я прокинувся пізно, так ще на мене одразу ж чекала неабияка халепа. Спершу я навіть не зрозумів, у чому справа.
Розплющив очі й поворухнувся — хотів потягнутися і… одразу ж заплутався в якомусь павутинні. Я спохопився. Що трапилося?
Побачив, що я з ніг до голови перемотаний нитками!
Більше того: моє волосся було розділене на пасма, і кожне з них прив'язано нитками до бильця ліжка. Що за чортівня? Я обурився.
Розірвати ці пута було досить легко, але мене цікавило, хто таким чином намагався ув’язнити мене? В коридорі ледь чутно рипнули дошки підлоги, на дверях заколихалася мереживна фіранка, за якою виднівся знайомий силует.