Кривава осінь в місті Лева

Пасків мешкав у Сихові, спальному районі Львова, де селилися в основному вихідці з навколишніх сіл і полюбляли знімати квартири громадяни сумнівного вигляду та роду занять. Тому відсутність електролампочки в під’їзді була радше правилом, ніж винятком. Утім, задля чистоти сумління Пасків зиркнув у вічко, побачив на сходовому майданчику темний силует великих розмірів і... відчинив.

— Трясця, — сказав він замість привітання.

Сокіл у відповідь єхидно фиркнув.

— І тобі теж добрий вечір, приятелю.

Пасківу раптом нестерпно захотілося бути зараз у формі. При виконанні. Щоб мати законні підстави бахнути дверима, нічого не пояснюючи, — так, щоб аж луна пішла.

— Чого тобі треба?

— Та ось, вирішив старого колегу провідати... дізнатися, як ти тут? Як воно ведеться? — Пильний погляд Сокола так і нишпорив передпокоєм. — Справжнього віскаря приніс. «Джек Деніелс». Хочеш? — Олег простягнув Сергію красиву коробочку із золотими літерами, але Пасків лише скривився.

— Бійтесь троянців, що дари приносять, — буркнув він. Сокіл зрадів невідомо чому.

— Дозволь мені увійти, і я швиденько переповім тобі «Іліаду» та «Одіссею», своїми словами. Будеш знати, що боятися слід данайців. У дерев’яному коні.

— Один хрін. — Та, усвідомлюючи, що виходу в нього немає і Олег так чи інакше дістане його, Сергій приречено посторонився, пропускаючи старого товариша до вітальні, що слугувала також спальнею, їдальнею та кабінетом. Квартиру Пасків мав однокімнатну і вважав за щастя, що після розлучення лишився з такою, бодай крихітною, але власною житлоплощею. Футболісти в телевізорі вже завзято гасали зеленим полем, однак Сокола, вочевидь, цікавила інша гра. Він поставив своє віскі на журнальний столик, де видихалося пиво, а сам, не чекаючи запрошення, вмостився на канапі біля крісла.