Дев'яте Правило Чарівника, або Вогняний Ланцюг
- Автор: Гудкайнд Терри
- Год: 2013
- Язык: украинский
- Год: Електронна книга "КОМПАС"
- Жанр: Фэнтези
Электронная книга - «Дев'яте Правило Чарівника, або Вогняний Ланцюг». Краткое содержание книги:
Скільки ще друзів і соратників належить втратити легендарному Річарду Сайфера, лорду Ралу, Шукачеві Істини?
Можливо, щось вирішить, нарешті, відкрита битва з безжальним Соноходцем Джеганем, що завойовує все нові землі і стверджує на них жахливу владу Темряви?
На це питання не можуть — або не бажають — відповісти сповідниці, для яких немає таємниць.
Значить, Річарду належить знов вийти на бій з повелителем Мороку — і в громі зброї і мовчанні полеглих пізнати Дев'яте Правило Чарівника …
Річард пильно подивився на Віктора. — Я думаю, що перед солдатами тут були розвідники, які перевірили все навколо перш, ніж проїжджати обозом. Тоді вони послали загін щоб знешкодити якихось сплячих повстанців.
— А отримали нас. — Віктор схрестив м'язисті руки на грудях, що говорило про його невдоволення. — Ми б ніколи не подумали, що в цьому лісі на нас могли напасти солдати. Ми спали як немовлята. Якби вони спочатку не наткнулися на тебе, то перебили б нас усіх. Годувати б нам ворон тут замість них.
Вони замовкли, ще раз оглядаючи місце битви.
— Ви знали про ці ідучі на північ обози? — Запитав Річард.
— Так, — відповів Віктор. — Було багато звісток про вози, що їдуть на північ. Деякі обози супроводжували загони новобранців. Те, що ти говориш про розвідку перед проїздом обозу, має сенс.
Річард присів навпочіпки. — Бачиш ці сліди? Їх залишили тут вже після сутички. Сюди прийшло багато солдатів, і мабуть вони шукали цих мертвих людей. Вони прийшли здалеку. Такі чіткі відбитки залишилися тому, що вони довго стояли тут, оглядаючи це місце. Вони прийшли, огледілися навкруги і пішли. Вони так поспішали, що навіть не стали замітати сліди.
Річард випростався, і його ліва рука лягла на руків'я меча. — Якби після сутички ви залишилися тут, то неодмінно би з ними зіткнулися. Нам пощастило, що вони не пішли на пошуки в глибину лісу.
— Чому ти думаєш, що вони не пішли? — Запитав Віктор. — І чому знайшовши своїх мерців, вони не стали їх ховати?
— Мабуть побоялися, що поблизу велика група повстанців і зіткнення з ними загрожує безпеці обозу. А ховати своїх вони не стали з тієї ж причини — не було часу, та й піддавати ризику обоз вони не могли.
Віктор похмуро дивився на сліди і на трупи солдатів.
— Гаразд, — сказав він, проводячи рукою по голові, струшуючи краплі води, — принаймні, ми повинні використовувати нашу перевагу в цій ситуації. Поки Джеган зайнятий війною на півночі, у нас є можливість розвернутися тут.
Річард похитав головою. — Джеган, можливо, і зайнятий війною, але це не означає, що сюди не прийдуть його загони, щоб відновити владу Ордену. Соноходець давно показав, що вміє швидко і безжально розправлятися з будь-яким опором.
— Річард правий, — підтримала його Ніккі. — Не можна недооцінювати Джегана і думати про нього як про грубого і неотесаного мужлана. Хоча він часом і веде себе як кровожерний хижак, але він людина гострого розуму і блискучий полководець. Він дуже досвідчений. І ніколи не гарячкує. Він може програти бій, але не війну. Джеган діє раціонально, і абсолютно плює на честь. Ти будеш думати, що вже переміг його, а він, поки ти будеш святкувати, завдасть тобі смертельного удару. Вміння чекати це найсильніша його якість.
— Коли він нападає, то не турбується про втрати, якими б великими вони не були, поки знає, що у нього ще є в резерві солдати. І майже завжди, у всякому разі, до вторгнення в Новий Світ, він вигравав битви більшою кров'ю, ніж його противники.
— Справа в тому, що він не буде вести битви за класичними канонами, і завжди нехтує законами чесного бою. Він нападає такими силами, щоб відразу відкинути і зламати хребет супротивника. Він не визнає полонених.
— А долею тих, хто потрапив до рук його солдатні, можна тільки жахнутися. Жодна нормальна людина не захоче потрапити живим до рук його головорізів.
— Ось чому багато міст здавалися без бою з проханням дозволити їм добровільно приєднатися до Імперського Ордену.
Коли Ніккі замовкла, важку тишу порушував лише шелест дощу. Віктор не сумнівався в правдивості її слів, вона була свідком цих подій.
Час від часу, згадуючи, що вона теж була частиною Імперського Ордена, і принесла людям багато горя, Ніккі бажала собі смерті. І цілком можливо, її заслуговувала. Але тепер вона була ще й єдиною людиною, що так багато знає про Орден, і могла повернути це знання проти Джегана. Це утримувало її від необдуманих вчинків і давало мету в житті — битися.
— Це тільки питання часу, коли Джеган знову повернеться в Алтур-Ранг. — Тихо вимовив Річард.
Віктор кивнув. — Так, але якщо Джеган думає, що полум'я революції спалахнуло тільки в Алтур-Ранзі, то він зосередить всі свої зусилля на придушення заколоту в самому місті, як про це говорила Ніккі. Але ми зробимо так, що це буде для нього не так просто. — Він похмуро посміхнувся. — Ми піднімемо повстання в інших містах, скрізь, де тільки зможемо, скрізь, де люди готові боротися за свободу. Ми роздуємо це полум'я, так сильно, щоб Джеган не зміг погасити його.