Друге Правило Чарівника, або Камінь Сліз

— В Народному Палаці живуть тисячі людей, — сказав капітан. — Це ціле місто, під одним дахом. По рівнинах Азріта з усіх сторін світу, крім сходу, нескінченним потоком рухаються купці, які постачають сюди товари, від одиноких торговців до величезних караванів. Ці дороги — справжні артерії, що живлять серце Д'хари — Народний Палац. Плато, на якому стоїть палац, схоже на мурашник. Воно зрито неймовірною кількістю печер. Там розміщуються склади і живуть люди. Все це створює великі труднощі. Як і у кожному місті, неможливо ручатися за помисли тисяч приходячих сюди людей. Тому я закрию і запечатаю головні внутрішні двері, що з'єднують палац з підземеллями. Такого не траплялося вже кілька століть, і це викличе пересуди і небажані чутки в народі. Але ми ризикнемо. Крім цих дверей, на територію палацу можна проникнути тільки одним способом через східну дорогу, що проходить над прірвою. Я простежу, щоб міст був завжди піднятий. Таким чином, без нашого відома в палац не проникне ні одна людина. Правда, ще залишаються багато тисяч тих, хто живе в самому палаці. Наміри цих людей нам теж невідомі. Перш за все це солдати, добре навчені і випробувані в боях воїни, і якраз їх начальників я б хотів тримати подалі від Магістра Рала. У мене таке відчуття, що новий Магістр не з тих Ралов, з якими вони звикли мати справу, і це їм може не дуже сподобатися. Але вихід знайти нескладно. Д'хара велика. Значить, до кордонів далеко, та й неспокійно там зараз. Якраз саме час направити туди війська. Приміром, нас вкрай турбує обстановка в районі південного кордону, це ж на рубежі Диких Дебрів.

Кажуть, служба там нелегка, і просто немає часу готувати змови.

Крім того, сили Внутрішньої гвардії явно недостатні. Слід збільшити в три рази чисельність, перевівши до Внутрішньої гвардії людей з тих частин, які заслуговують довіри.

Зедд пильно глянув на капітана, який і під час розмови не забував відстежувати, що відбувається в залі.

— Я не солдат, — сказав Зедд. — Але навіть я бачу, що це дуже розумні пропозиції. Треба убезпечити палац наскільки можливо. І це доручається тобі.

— В такому разі завтра ж вранці буде представлений список генералів: тих, яким можна довіряти, і тих, кому довіряти не слід.

— А мені він навіщо?

— Але як же інакше? Адже треба прийняти рішення, що робити з цими людьми.

По тому підуть певні накази. А віддавати такого роду накази може тільки людина з даром.

— Чарівники не повинні правити людьми, — втомлено пробурмотів Зедд. — Це неприпустимо.

— Але така влада Д'хари. Магія і сталь. Я ж всього лише повинен захистити Магістра Рала. І роблю те, що вважаю за необхідне.

— А тобі відомо, що я бився і навіть убивав чарівників, які намагалися керувати народами?

Зедд говорив, спрямувавши погляд у простір, згадуючи ті давно минулі часи. Капітан помовчав. Зедд подивився на капітана і впіймав на собі його уважний погляд. Трімак помовчав ще трохи, немов щось обмірковуючи, потім чітко сказав: