Заложна душа
- Автор: Белый Дмитрий
- Год: 2002
- Язык: украинский
- Год: Літературно-мистецький альманах "Кальміюс". - Число 1-2 (17-18), 2002.
- Жанр: Историческая проза
Электронная книга - «Заложна душа». Краткое содержание книги:
— Забирайся під три чорти, бісова погань! — і з цими словами запорожець схопив ятаган і всадив його у стіл перед себе. В обличчя йому прямо із темної деревини бризнула кров. Німий щось глухо вигукнув і вронив скрипку. Із протяжним стогоном мрець відкинувся на лаву і завмер.
Остап повільно витер обличчя — на широкому рукаві сорочки залишилися руді плями. Лампадка згасала, свічки опливали білими краплями. Німий щулився біля скрипки і трясся. За вікном розвиднювалося.
Коли сонце зійшло, Остап розкував мерця, німий одяг його у чорний оксамитовий кунтуш, що лежав у скрині, звідти він дістав і дві стародавні запорізькі домахи, одну з яких протягнув Остапу. Запорожець наполовину вийняв шаблю із піхв і зачаровано замилувався темним лезом. Тим часом німий закінчив обряжати небіжчика, удвох вони підняли мертве тіло і винесли на пагорб біля Сухої балки. Поблизу посіченого вітрами білого кам'яного ідола викопали глибоку яму, мерця загорнули у червону китайку і обережно опустили на дно. Біля мертвого характерника Остап, як годиться, поклав шаблю, люльку із капшуком тютюну і велику скляну чверть із горілкою.
Коли остання грудка землі лягла на могильний пагорб, німий узяв скрипку і заграв тужливу козацьку пісню. Остап прочитав молитву і мимоволі підхопив наспів, який виводив на скрипці німий:
Потім Остап узяв сколочений довгий осиковий хрест, перев'язав його рушником, добряче обтесав стояк шаблею і глибоко вбив у могилу....
Вони випили горілки і повернулися до бурдюга...
Треба було збиратися в дорогу...
...І одягнув Остап стрій козацький, і припнув до боку шаблю, і запхнув за черес ятаган, і поправив низьку шапку-кабардинку з шликом, і відчув, як нова сила забуяла у нього в жилах Остап немов і не лежав він десяток днів тому напівмертвий. Його кінь струсив гривою і тривожно заіржав, роздуваючи ніздрями, коли січовик почав затягувати підпругу. Остап заспокійливо потрусив чалого по холці:
— Ну, нічого, конику, нічого Соколе, час уже до козацького хліба вертатися. Остап поклав руки на сідло й озирнувся: німий стояв із скрипкою і дивився на нього.
— Може, зі мною? — запитав Остап. Німий заперечливо замотав головою. Запорожець вставив ногу у стремено і легко піднісся у сідло. Він скинув шапку, поклонився німому і крикнув:
— Прощавай, брате! Книгу бережи!
Кінь чвалом винісся із подвір'я бурдюгу. Німий довго дивився йому услід...
Тільки раз озирнувся Остап і здалося йому, що в далечі прощально тріпоче білий рушник на хресті...
8. Чіпчині мандри, або геройська загибель гніздюка Барила
А Чіпка крокував собі просто неба, приминаючи босими п'ятами посохлі від спеки степові квіти. Куди він ішов, і сам не знав, тільки билося у маленькому гайдамацькому серці одне — десь гине його побратим Трохим Шух і чекає допомоги... І Чіпка, уявляючи таке, підіймав ґерлиґу і войовниче струшував нею, погрожуючи невідомим ворогам. Повітря важко парувало, і над степом здіймався солодкий туман, від якого мав Чіпка, як і годиться гайдамакові, непереборне завзяття. Тому сповнений він був незламної віри у свою перемогу. Так промандрував він зо п'ять миль, аж поки не вийшов на битий шлях і зрозумів, що невдовзі побачить гніздюцькі зимівники. Пройшов він ще дві милі. Якби народився малий у спокійній хліборобській родині, над маківками якої пролітали вітри Історії, не торкаючи чуприн, то і пішов би далі, міряючи кроками дві вибиті колії. Але, знаючи на власній шкірі, що таке гайдамацька стежка, пильно озирнувся Чіпка і вгледів, як на обрії здіймається сіра хмара. Тоді звернув хлопець назад, у рятівне степове море, приліг між духмяним чебрецем і став чекати наближення хмари. Через півгодини повз нього вже проходило військо.