Орлі, син Орлика
- Автор: Литовченко Тимур Иванович
- Год: 2010
- Язык: украинский
- Год: Литагент «Фолио»
- ISBN: 978-966-03-5332-9
- Жанр: Историческая проза
Электронная книга - «Орлі, син Орлика». Краткое содержание книги:
Отак-от, дуже просто й невибагливо: «Добродій Орлик»! Немовби він зовсім не був юним гетьманичем, нащадком правителя українських земель… хоч би й у вигнанні.
З іншого боку, можливо, служникові просто важко вимовити чужинський титул – «гетьманич»?! У будь-якому разі, вимагати більшого зараз не час. Головне, що він таки домігся королівської аудієнції. Сам домігся – себто не завдяки батькові, а виключно через особисте знайомство з юним Густавом Міллерном. Тільки б скористатися з ситуації максимально!..
Про це думав Григорій, разом з канцлером схиляючись у ввічливому поклоні перед королем, який відповів коротким кивком голови, не підводячися з трону.
– Ваша Величносте, дозвольте представити вам Григора Орлика, студента Лундського університету, співучня мого сина, – ввічливо мовив канцлер, коли відвідувачі розкланялися з Карлом.
– А ми, власне, давненько вже знайомі, – відповів король, уважно придивляючись до юнака й немовби на око вимірюючи його зріст. – Якщо не помиляюся, ще з часів мого гостювання у Бендерах…
– Ваша Величність мають прекрасну пам'ять, якщо відтоді не забули неповнолітнього хлопчиська, – підхопив Григорій.
– Те-те-те, одразу з компліментів розпочинаєте, юначе, – Карл різко плеснув у долоні, тим самим наказуючи юнакові замовкнути. Хоча Григорій подумки відзначив, що королю його слова приємні. – Ну скажіть, з якої ласки я би не запам'ятав найстаршого брата мого хрещеника Якоба Орлика?!
– Проте Вашій Величності є про кого згадувати і без мене. За десяток кипучих років, що минули у ратних і державних справах…
– О-о-о, так-так, маєте рацію: славетний час, сповнений славетних справ!
Карл запитально озирнувся на канцлера, пан Міллерн шанобливо кивнув.
– Втім, якщо моя пам'ять, яку ви одразу ж похвалили, не зраджує свого господаря, ми також бачилися вже після Бендер? – спитав король.
– Абсолютно вірно, Ваша Величносте. Того разу мене зарахували фенріхом у гвардію, і я мав честь прислужитися Вашій Величності, взявши участь в обороні Штральзунду.
– Так, так, ви стали гвардійцем… А яким же чином опинилися у Лундському університеті?
– Прослуживши рік, пішов з гвардії.
– Невже війни злякалися? – наморщив чоло король.
– Анітрохи, Ваша Величносте!
– Відповідь, варта справжнього солдата… Але вчинок різниться з відповіддю! Чом полишили військову службу? Поясніть, прошу.
Григорій спробував оцінити ситуацію. Тут би й заявити Його Величності прямо й відверто, що родина Орликів настільки зубожіла, що батьки так і не змогли замовити старшому синові порядного мундира, тож він виглядав порівняно з іншими гвардійцями білою вороною. Але казати таке на самому початку бесіди… до того ж нагло, отак у вічі… Ні-ні, так лише можна усе зіпсувати! Тож Григорій мовив:
– Навіщо Вашій Величності неосвічені солдафони?! Хіба не краще оволодіти різноманітними науками, а вже потім здобувати шаблею військові перемоги для слави Вашої Величності?..
– Хм-м-м-м!..
Король відхилився трохи назад і, не зводячи прискіпливого погляду з юнака, запитав у канцлера:
– І що ви на це скажете, Міллерне?
– Скажу, що тепер не дивуюся, чом у листах мого Густава стільки уваги приділялося цьому юнакові.
– Гаразд, – Карл плеснув у долоні, гукнув лакеям: – Стільці для обох гостей, швиденько!
Коли вони всілися поруч із троном, король раптом звернувся до Григорія латиною:
– Шведською ви, молодий чоловіче, розмовляєте напрочуд чисто, принаймні я акценту не помітив. А от чи добре засвоїли шляхетну мову поетів, філософів і дипломатів?
– Сподіваюся, що так… хоча про це варто б запитати не покірного слугу Вашої Величності, а моїх достойних учителів, – юнак так само невимушено перейшов на латину.
– А знаєте, канцлере, він мені подобається дедалі більше, – мовив Карл у попередній манері, а потім продовжив: – Тепер розкажіть-но докладніше про стан справ вашої шляхетної родини. І будь ласка, латиною, латиною…
– Що ж цікавить Вашу Величність насамперед: мої університетські успіхи чи стан справ моїх близьких?
– І те, й інше, – посміхнувся король. – Я давненько не бачив не тільки вашу матусю, але й батька, мого хороброго приятеля Філіппа Орлика. То як їм тут живеться?
– Але ж Ваша Величносте! Не кажучи про те, що мій шляхетний батько постійно перебуває у роз'їздах, опікуючись справою повернення козацтва на рідну Украйну… Отже, батька я не бачив понад рік… мабуть, як і Ваша Величність…
– То й що?
– Окрім того, я вже декілька місяців не був удома, оскільки живу при університеті. Тому все, що знаю про матінку, братів і сестер, – усе це вичитав у листах доброї моєї матусі Ганни…