Гіркий сміх
- Автор: Валё Пер, Шеваль Май
- Год: 1976
- Язык: украинский
- Год: "Молодь"
- Переводчик: Ольга Дмитрівна Сенюк
- Жанр: Полицейские детективы
Электронная книга - «Гіркий сміх». Краткое содержание книги:
Роман «Гіркий сміх» був відзначений: міжнародного премією Едгара По, яку присуджують найкращим творам пригодницького жанру.
Мартін Бек сумно глянув на нього. Так само вривався до кімнати Стенстрем, зненацька, без стуку. Майже завжди. Це його дуже дратувало.
— Що там? Вечірні газети? — запитав Гунвальд Ларсон.
— Так, — відповів Гаммар. — Дуже втішні матеріали.
Неприязно дивлячись на газети, він розіклав їх на столі. Заголовки були набрані великими жирними літерами, але тексти не давали багато відомостей.
— «Це злочин сторіччя», — каже видатний спеціаліст з розслідування вбивств, Гунвальд Ларсон із стокгольмського карного розшуку», — почав цитувати Гаммар. — «Це найжахливіше видовисько з усіх, які мені довелось бачити у своєму житті». Два знаки оклику.
Гунвальд Ларсон відкинувся на стільці й невдоволено насупив брови.
— Ти опинився в гарному товаристві, — зауважив Гаммар. — Міністр юстиції також сказав тут своє слово: «Треба припинити цей дев'ятий вал беззаконня й злочинності. Поліція мобілізувала всі людські й технічні ресурси, щоб негайно спіймати, вбивцю». — Він оглянув усіх і додав: — Отже, це й є ті ресурси.
Мартін Бек висякався.
— «Уже тепер сотня найздібніших криміналістів з цілої країни бере безпосередню участь у слідстві, — знов прочитав Гаммар, показуючи на одну з газет. — Такого розмаху ще не знала історія нашої вітчизняної криміналістики».
Кольберг зітхнув ї схопився за голову.
— Ну й політика, — промурмотів Гаммар сам до себе. Він шпурнув газети на стіл і запитав: — Де Меландер?
— Розмовляє з психологами, — відповів Кольберг.
— А Ренн?
— Чергує в лікарні.
— Звідти є якісь новини?
Мартін Бек похитав головою і сказав:
— Весь час його оперують.
— Ну от. Відтворимо обставини.
Кольберг попорпався в своїх паперах і почав:
— Автобус рушив з Бельмансру приблизно о десятій.
— Приблизно?
— Так, весь графік міського транспорту порушився через ту демонстрацію на Страндвеген. Автобуси стояли або через те, що були забиті вулиці, або через те, що поліція їх не пускала, і так спізнювалися, що водіям наказали не дотримуватися графіка, а відразу завертати, як доїдуть до кінцевої зупинки.
— Наказали по радіо?
— Так. Водії сорок сьомого маршруту отримали таку інструкцію зразу після десятої години. З Стокгольмського управління транспортом.
— Прошу далі.
— Ми виходимо з засади, що напевне знайдуться люди, які їхали до котроїсь зупинки саме цим автобусом. Але досі ми не маємо ще жодного такого свідка.
— Вони ще зголосяться, — сказав Гаммар. Він показав на газети й додав: — Побачивши оце все.
— Годинник Стенстрема спинився на двадцять третій годині, трьох хвилинах і тридцяти, семи секундах, — нудним голосом вів далі Кольберг. — Є підстави припускати, що саме в цей час і пролунали постріли.
— Перші чи останні? — запитав Гаммар.
— Перші, — відповів Мартін Бек.
Він обернувся до схеми на стіні й показав пальцем на лінію, якою він обвів середні двері автобуса.
— Ми вважаємо, що той, хто стріляв, стояв тут, — сказав він. — На майданчику навпроти дверей.
— З чого ти зробив такий висновок?
— З напрямку куль. З того, як лежали гільзи.
— Ага. Давай далі.
— Ми вважаємо також, що злочинець дав три черги пострілів. Першу просто, зліва направо, і влучив нею кількох осіб, які сиділи в передній частині автобуса, тих, що на схемі позначені номерами один, два, три, вісім і дев'ять. Одиниця — це водій, а двійка — Стенстрем.
— А потім?
— Потім він обернувся, мабуть, праворуч, і другою чергою застрілив чотири особи в задній частині автобуса, знов-таки зліва направо. Він убив номери п'ять, шість і сім та поранив номер чотири, тобто Шверіна. Шверін лежав горілиць у проході ззаду. Ми пояснюємо це тим, що він сидів на поздовжньому сидінні з лівого боку і встиг підвестися. Отже, його зачепив останній постріл.
— А третя черга?
— Знов просто, цього разу справа наліво, — сказав Мартін Бек.
— А зброєю був, певне, автоматичний пістолет?
— Так, — відповів Кольберг. — Найімовірніше. Звичайного військового зразка…
— Хвилинку, — перебив його Гаммар. — Скільки часу потрібно було на цю стрілянину? Вистрілити чергу вперед, обернутися, вистрілити назад, знов спрямувати зброю вперед і наново зарядити її?
— Оскільки ми ще напевне не знаємо, яку злочинець мав зброю… — почав був Кольберг, але Гунвальд Ларсон перебив його:
— Близько десяти секунд.
— Як він вибрався з автобуса? — запитав Гаммар.
Мартін Бек кивнув Екові і сказав:
— Це твоє завдання. Прошу.
Ек пригладив сивого чуба, відкашлявся й почав: