Пригоди бравого вояка Швейка

— А пан Бретшнейдер уже не заходить сюди? — спитав Швейк.

— Був тут кілька разів, — відповіла шинкарка. — Вип’є один-два кухлі пива, спитає мене, хто тут буває, і слухає розмови відвідувачів про футбол. Вони завжди, побачивши його, тільки й говорять про футбол. А його пересмикує від цього, ніби він ось-ось сказиться і почне качатися по підлозі. За весь час піймав на гачок лише одного оббивальника з Пршічної вулиці.

— Усе залежить від тренування, — зауважив Швейк. — А хіба той оббивальник був такий дурний?

— Мабуть, як мій чоловік, — відповіла шинкарка, плачучи, — він його спитав, чи стріляв би він у сербів, а той відповів, що стріляти, мовляв, не вміє, лише раз був у тирі і прострелив там корону {40} . Потім ми всі чули, як Бретшнейдер сказав, витягаючи записну книжку: «Дивіться, знов гарненька державна зрада», — і вийшов з оббивальником з Пршічної вулиці, і той уже більше не повернувся.

— Ix, мабуть, багато не повернеться, — промовив Швейк, — дайте-но мені рому.

Швейк саме замовив собі рому вдруге, коли до пивної ввійшов агент Бретшнейдер. Окинувши недбалим поглядом порожню пивну і замовивши пива, він сів біля Швейка, чекаючи, що той скаже.

Швейк здійняв з вішалки якусь газету і, переглядаючи останню сторінку з оголошеннями, промовив:

— Дивіться-но, той Чімпера в Стражкові, будинок номер п’ять, поштове відділення Рачіневес, продає садибу з тринадцятьма моргами власного поля, поблизу є школа і залізниця.

Бретшнейдер нервово забарабанив пальцями по столу і звернувся до Швейка:

— Дуже дивуюся, чому вас, пане Швейку, цікавить та садиба.

— Ах, це ви, — промовив Швейк, подаючи йому руку. — Я зразу вас не впізнав, у мене дуже погана пам’ять. Востаннє, якщо не помиляюся, ми розлучилися в приймальні управління поліції. Що поробляєте відтоді, часто сюди заходите?

— Сьогодні я зайшов заради вас, — сказав Бретшнейдер. — В управлінні поліції мені сказали, що ви торгуєте собаками. Мені потрібний гарний пінчер, або шпіц, чи щось подібне.

— Це я зможу вам розстаратися, — відповів Швейк. — Вам чистокровного чи якогось Бриська?

— Хотів би придбати чистокровного пса, — відповів Бретшнейдер.

— А поліційного пса ви б не взяли? — запитав Швейк. — Такого, щоб вам зараз усе вистежив і навів на сліди злочину. Один різник у Вршовіцях має такого пса. Він йому тягає візочок. Цей пес, як то кажуть, у землю свій талант закопує.

— Я хотів би мати шпіца, — стримано, але вперто сказав Бретшнейдер. — Такого, щоб не кусався.