Філософія як історія філософії: Підручник
- Автор: Колектив авторів
- Год: 2010
- Язык: украинский
- Год: Центр учбової літератури
- ISBN: 978-611-01-0127-1
- Жанр: Философия
Электронная книга - «Філософія як історія філософії: Підручник». Краткое содержание книги:
Для студентів вищих навчальних закладів освіти і всіх тих, хто цікавиться філософією та історією філософії.
Своїми апоріями Зенон зафіксував об’єктивну суперечність руху. Заперечення руху базується тут на прийнятті головної тези елейської філософії про єдиність, сталість і несуперечливість сущого. Оскільки рух виявляється суперечливим, він оголошується неіснуючим.
Заперечення руху елеатами, послідовно проведене, приводить до заперечення часу і взагалі будь-яких відмінностей. А це заводить філософію у стан кризи. Якщо доксичне (чуттєве) пізнання малює спотворену картину реальності, то мислительне пізнання насправді не може дати не тільки істинної картини буття, а й робить принципово неможливим будь-яке знання взагалі. І справді, що можна знати про буття, позбавлене будь-яких відмінностей? Адже всяке знання зводиться до встановлення відмінності предмета пізнання від решти існуючого. Але від чого можна відрізнити буття взагалі? Тільки від його заперечення — небуття. Але і його існування, як вже було сказано, заперечується Парменідом. Апорії Зенона заперечують не тільки рух, а й будь-які відмінності, а значить, і саме пізнання. Якщо ж немає пізнання, то стає неможливою (і непотрібною) й сама філософія.
«Логіка» (послідовність міркувань елеатів) базується на ідеї необхідного існування лише єдиної першоречовини («архе») світу. Послідовне розгортання цієї «логіки» і приводить елейців до самозаперечення філософії. Врятувати філософію стає можливим лише змінивши сам вихідний принцип цієї «логіки» — ідею єдиності першоречовини світу.
Іонійці, проголошуючи першоелементами або воду, або повітря, або вогонь, по суті висунули тезу єдності світу, зводячи його джерело до єдиного елемента. Елеати цілком логічно довели: якщо суще єдине, то рух неможливий, оскільки єдність сущого передбачає «суцільну заповненість» ним усього буття. Чуттєво сприйманий людьми рух оголошувався однією з «видимостей» нашої чуттєвості, чимось на зразок «злому» палиці, опущеної у воду, своєрідною «псевдореальністю» побутового рівня.
Логіка елеатів виявилася неспростовною, і захистити реальність руху можна було лише змінивши сам вихідний принцип, тобто ідею єдності сущого. Першими на цей шлях стали Емпедокл (бл. 490—430 до н. е.) з сицилійського міста Агрігента й Анаксагор (бл. 500—428 до н. е.) з малоазійського міста Клазомени. Емпедокл заперечив існування єдиного першоелемента світу, проголосивши натомість такими першоелементами одразу чотири основні «стихії» іонійців — вогонь, землю, повітря й воду, які він називав «коренями всіх речей».
Самі по собі «корені» незмінні й вічні, але саме внаслідок відмінності одне від одного вони дістають змогу взаємно обмінюватися місцями, а такий «обмін» і є не чим іншим, як рухом, що стає реально можливим унаслідок множинного (чотириелементного, а не одноелементного) фундаменту буття. З’єднання і роз’єднання цих коренів і дає картину народження та руйнування всіх речей і процесів навколишнього світу. На жаль, ці «з’єднання» і «роз’єднання» мисляться механічно. З’єднання і роз’єднання «коренів» спричинюються дією двох космічних сил — Любові та Розбрату. Коли переважає Любов, усе виявляється «з’єднаним». Проте таке переважання не вічне, з периферії світу починає свій наступ розбрат і призводить до нового роз’єднання всіх «коренів». Потім знову приходить Любов — і так без упину.
Продовжуючи «логіку» Емпедокла, Анаксагор так само обстоює позицію принципової множинності фундаменту світу, але фундамент цей складається в нього вже не з чотирьох елементів, а з нескінченного розмаїття різноманітних часточок усяких (майже всіх існуючих у світі) речовин, що є своєрідним «сім’ям» речей (Арістотель пізніше назвав їх «гомеомеріями» — «часткоподібними»). Як і «корені» Емпедокла, «сім’я» Анаксагора самі в собі незмінні й непорушні (як «буття» елеатів), але, постійно «змішуючись», вони механічно з’єднуються та роз’єднуються, утворюючи все багатство навколишнього світу.
Античные философы. Свидетельства, фрагменты, тексты. — К., 1955.
Асмус В. Ф. Античная философия. — М., 1976 (гл. І—ІІ).
Богомолов А. С. Античная философия. — М., 1985 (ч. I, гл. I—IV).
Вернан Ж. Происхождение древнегреческой мысли. — М., 1988.
Древнекитайская философия. Собр. текстов : в 2 т. — М., 1973. — Т. 1—2.
История философии. Запад—Россия—Восток. — кн. 1. Запад, ч. I / разд. І, II, IV. Восток, гл. 1—5. — М., 1955.
Конфуций. Уроки мудрости. — Харьков, 1998.
Радхакришнан С. Индийская философия : в 2 т. — М., 1956—1957. — Т. 1—2.