Кодекс України про адміністративні правопорушення : Науково-практичний коментар

Стаття 10. Вчинення адміністративного правопорушення умисно

Адміністративне правопорушення визнається вчиненим умисно, коли особа, яка його вчинила, усвідомлювала протиправний характер своєї дії чи бездіяльності, передбачала її шкідливі наслідки і бажала їх або свідомо допускала настання цих наслідків.

1. У ст. 9 КпАП йдеться, що однією з найважливіших ознак адміністративного правопорушення є вина у формі умислу або необережності. У коментованій статті розкривається поняття умислу, наявність якого необхідна у всіх випадках, коли особа притягається до відповідальності за вчинення адміністративного правопорушення, що може бути зроблено тільки навмисно. У деяких статтях Особливої частини Кодексу прямо вказується на форму вини у вигляді умислу. Це такі склади адміністративних правопорушень, як навмисне знищення документів, пов’язаних з укладанням чи виконанням зовнішньоекономічних договорів (контрактів) стосовно здійснення міжнародних передач товарів військового призначення та подвійного використання, на підставі яких були отримані дозволи, висновки чи міжнародні імпортні сертифікати, до закінчення строку їх зберігання, передбаченого законом (ст. 212-4), умисне поширення неправдивих або неточних відомостей, які можуть завдати шкоди діловій репутації або майновим інтересам іншого підприємця (ст. 164-3), вчинення насильства в сім’ї, тобто умисне вчинення будь-яких дій фізичного, психологічного чи економічного характеру (застосування фізичного насильства, що не завдало фізичного болю і не спричинило тілесних ушкоджень, погрози, образи чи переслідування, позбавлення житла, їжі, одягу, іншого майна або коштів, на які потерпілий має передбачене законом право, тощо), внаслідок чого могла бути чи була завдана шкода фізичному або психічному здоров’ю потерпілого (ст 173-2), умисне псування паспорта (ст. 198), умисне псування обліково-військових документів (ст. 211). Однак у більшості випадків висновок про суб’єктивну сторону складу правопорушення можна зробити лише на основі аналізу всіх ознак, наведених у відповідній статті Особливої частини. Про навмисну вину може свідчити характер здійснення вини, наприклад, жорстоке поводження з тваринами, їх мордування або вчинення інших дій, що призвели до їх мучення, каліцтва чи загибелі (ст. 89), відмова від надання за запитами повної та достовірної екологічної інформації, передбаченої законодавством (ст. 91-4), обман покупця чи замовника (ст 155-2), відмова працівників торгівлі, громадського харчування та сфери послуг і громадян, які займаються підприємницькою діяльністю в цих галузях, у наданні громадянам- споживачам необхідної, доступної, достовірної та своєчасної інформації про товари (роботи, послуги), їх кількість, якість, асортимент, а також про їх виробника (виконавця, продавця), у навчанні безпечного та правильного їх використання, так само обмеження прав громадян-споживачів на перевірку якості, комплектності, ваги та ціни придбаних товарів (ст. 156-1) тощо. У складах адміністративних правопорушень, які можуть бути зроблені як умисно, так з необережності, наявність навмисної вини може служити підставою для накладення на винного більш суворого стягнення.