Помста професора Моріарті
- Автор: Гарднер Джон Эдмунд
- Год: 1995
- Язык: украинский
- Год: "Всесвіт", 1995, №7-9
- Переводчик: Андрей Иванович Евса
- Жанр: Другие детективы
Электронная книга - «Помста професора Моріарті». Краткое содержание книги:
Нарада закінчилась. Жодних запитань до Моріарті не виникло. Його вказівки були короткі й чіткі. Всі залишили кабінет, щоб приготуватись до вечері, яку за півгодини мала подати Бриджит Спір.
Лишившись на самоті, Моріарті непоспіхом узяв принесену китайцем вечірню газету. Виступ Гладстона в Ліверпулі. Професор усміхнувся. Цього разу старий політик говорив про вірменську різанину й виправдовував деякі дії Британії. «Старий дурень», — подумав Моріарті.
Однак газету він швидко відклав, повернув крісло й кілька хвилин дивився на свою улюблену картину, втішений і нею, й тим, що, повернувшись до Лондона, відразу почав снувати нову павутину.
Картина Грьоза надихала Моріарті до дії. В уяві професор уже бачив іншу картину, всесвітньовідому й безцінну. Чи, може, вона має ціну? Моріарті написав на клаптику паперу якісь цифри. А зберігалася та картина в Парижі, там де жив Жан Гризомбр. Жадібність могла обійтися Гризомброві досить дорого. Підсунувши до себе аркуш поштового паперу, Моріарті почав писати. Закінчивши, він двічі перечитав написане, вклав до конверта, заклеїв і адресував його П'єру Лаброзу, вулиця Габріель, Монмартр, Париж.
В сітку було вплетене ще одне вічко.
Селлі Годжес почувалася вкрай виснаженою. Джеймс Моріарті завжди був палкий і вмілий коханець, але сьогодні, першої ночі після повернення до Лондона, в ньому немов прокинулася якась нова гемонська сила. Після всього, лежачи поруч, він дихав глибоко й рівно, наче весляр, що спокійно пливе до невидимої мети.
Селлі Годжес була не з тих жінок, яких чоловіки можуть легко вивести з рівноваги, не боялася вона й шалених вивертів. Але сьогодні їй довелося важко. Вона ніби на дотик відчула одержимість свого коханця, його настирливу ідею, що називалась одним словом — помста.
Хоча в будинку на Алберт-сквері було тихо, спати не могла не лише Селлі Годжес. Бриджит Спір також лежала без сну в своїй ще не звичній кімнаті, з нетерпінням дожидаючи чоловіка, який відразу по вечері пішов виконувати доручення. Бриджит хвилювалася, бо, зібравшись на силі й відрепетирувавши кожне слово, мала намір повідомити йому свою новину цієї ж ночі. Так наче потім не буде нагоди. Після вечері Бриджит навіть намагалась умовити його нікуди не йти, дочекатися вже близького ранку. А мала б знати, що професорові накази Берт Спір ставив над усе інше.
— Ти лягай спати. Я постараюсь не розбудити тебе, коли повернуся, — сказав він, міцно стиснувши її в обіймах.
Бриджит відчула твердість пістолета в його кишені, і це розхвилювало її ще більше. Тепер вона уявляла собі, як Берт скрадається серед темних будинків-фортець, а вона йому так і не відкрила своєї таємниці. Ночі, здавалося, не буде кінця.
Тим часом в іншому кінці міста, на Кінг-стріт, 63, без сну лежала в зручному ліжку Сильвія Кроу. Мусила набратися терпіння до завтра, коли повернеться чоловік. А саме в ці хвилини пароплав Ангуса Мак-Криді Кроу входив у гирло Мерсі. Коли Кроу помітив уранці в порту «Ауранію», йому й на думку не спало, що він прибув слідом за Моріарті. А думки Сильвії були далекі як від службових клопотів чоловіка, так і від задумів злочинців, яких він так наполегливо переслідував. Сильвія уявляла, як завтра ввечері повернеться Ангус, для якого вона має в запасі багато сюрпризів.
Фолкнер був людина, добре відома в Лондоні. В деяких колах його лазні стали притчею во язиціх. Фолкнер мав їх три. Найдешевша містилася біля Східного вокзалу — тут можна було прийняти звичайну гарячу чи холодну ванну й душ. На Віллерс-стріт пропонували спеціальну ванну з морською водою, російську парильню, сірчану та турецьку лазні. На Ньюгейт, 50, Фолкнер тримав щось середнє між простотою привокзального закладу й розкошами Віллерс-стріт. Тут можна було помитися за шилінг, а турецька лазня коштувала два шилінги шість пенсів.
Берт Спір сплатив за турецьку лазню, але дійшов лише до роздягальні, де здибав потрібного йому служителя, — велета з розірваним вухом, а руками — як лопати.
— Яка зустріч! — привітав його Спір.
— Кого я бачу! Берт Спір! Не чекав.
— Ось ти де! Оце несподіванка! Як настрій? Маєш бажання добре заробити?
— Тільки скажи, що треба, — не роздумуючи відповів Терремант.
— Мені потрібен ти й ще п'ятеро дужих, управних хлопців, з якими нам уже траплялося мати справу раніше.
— Гаразд. Це для…
Спір застережливо звів руку.
— Запам'ятаєш адресу?