Лютий шаленів хуртовинами
- Автор: Ігнатьєв Олександр, Уланов Лев
- Год: 1962
- Язык: украинский
- Год: «Молодь»
- Переводчик: В. Б. Рибка
- Жанр: Другие приключения
Электронная книга - «Лютий шаленів хуртовинами». Краткое содержание книги:
Капітан Ільїн, командир роти внутрішніх військ, з відділенням автоматників вранці прибув у село…»
— Почекайте трохи, — сказав Чорний, — ми зараз.
Ганка сумувала. Ільїн не приходив додому вже тиждень, а їй дуже хотілося побачити його. Дівчині весь час здавалося, що Андрій от-от має зайти в хату, але його все не було. Дні минали неспокійні й довгі. А надворі, як на зло, хуртовина, носа на вулицю не покажеш. Сьогодні, швиденько покінчивши з нехитрою хатньою роботою, Танка весь день тинялася без діла, доки не зайшла в кімнату Ільїна. Сіла на ліжко, замислилась. Очі дивляться у віконце і нічого не бачать, серце чогось жде. Двері кімнати розчинила мати і, глянувши на Ганку, спитала просто:
— Чекаєш?
— Та що ви, ненцю, — засоромлено опустивши очі, відповіла Ганка.
— Чого вже там, бачу, — лагідно промовила Христина Іванівна і, сівши поряд з дочкою, обняла її за плечі.
— Файний він, доню, та, либонь, не для тебе. Молода ти ще дуже, та й у нього, мабуть, своя любка є.
— Нема в нього, ненцю, нікого.
— То він казав тобі?
— Сама знаю. Один-однісінький він. Усіх його рідних фашисти повбивали.
— Все одно він не для тебе, — затято твердила мати і, озирнувшись, пошепки додала: — Погрожують нам, Ганко, з лісу — тобі й мені… — Вона судорожно притиснула дочку до грудей. — Боюсь я, доню.
Ганка здивовано глянула на неї. Видно було, що мати чимось стривожена. Такою вона стала зовсім недавно. «Погрожують з лісу», — в думці повторила дівчина й одразу ж вирішила: «Треба негайно сказати про це Ільїну». Так подумала Ганка, але промовила інше:
— Хай погрожують. Я нікого не боюсь.
— Нерозумна ти ще…
Мати взяла її голову в руки і поцілувала в лоб, як цілують уже дорослих дітей.
У двері тихо постукали. Христина Іванівна зблідла, а Ганка радісно підскочила, думаючи, що нарешті прийшов Ільїн, і побігла відчиняти. Одсунувши засув, вона широко розчинила двері і побачила на порозі свою подружку Марійку.
Кругловиденьке, чорноброве Марійчине обличчя так і світилося бажанням поділитися з подругою якоюсь новиною. Щоки дівчини палали, груди високо підіймались, було видно, що вона бігла здалеку. © http://kompas.co.ua
— Христина Іванівна вдома? — передихнувши, спитала Марійка.
— А де ж їй бути? Ти чого так біжиш, спішна справа?
— Ой, знаєш, Ганко, іду я з Рудного, а на дорозі парубок стоїть, такий файний, високий. Я його наче десь бачила, та не згадаю ніяк. Він мені каже: «Добрий день, Марійко». Я відповідаю: «Добрий день». А він мені: «Ти знаєш тітку Христину?» — «Знаю», — кажу. Тоді він подає мені листа і наказує: «Передай його в руки тітці Христині». Подивилась я на лист, а потім на дорогу, а парубок уже й зник.
Марійка витягла з-за пазухи паперовий трикутник.
— Віддай нені. А знаєш, що я ще чула, — раптом згадала дівчина і таємниче зашепотіла, злякано округливши очі: — У лісі біля Рудного солдатів побили багато і навіть одного офіцера.
Ганка схопилася за одвірок і завмерла, вражена страшною звісткою. Не відчуваючи холоду, дівчина стояла на ганку, дивлячись невидющими очима вдалину. Марійка, сунувши листа в руки подрузі, побігла.
Із заціпеніння Ганку вивів голос матері.
— Що з тобою, доню? — злякано спитала Христина Іванівна. — Хто це приходив?
— Марійка прибігала, ненцю, — стомлено відповіла Танка. — Тобі листа принесла.
Мати знову, як і тоді, коли постукали у двері, зблідла.
— Це що ж за лист?
— Не знаю. Марійка сказала, парубок якийсь велів передати.
Христина Іванівна обережно, ніби папірець міг обпекти руки, взяла його, але не розірвала, а пішла до хати. Танка не помітила материної тривоги, бо й сама була схвильована: з думки не йшов убитий офіцер. Поміркувавши трохи, вона заспокоїлась. Адже вбитий офіцер міг бути й не Ільїн. За якусь хвилину Танка вже була певна, що з Ільїним нічого не могло статися страшного, і аж тоді згадала про лист.
Вона пішла на кухню і спитала в матері, від кого звістка. Мати стомлено махнула рукою і нічого не відповіла.
На другий день, коли Христини Іванівни не було вдома. Танка відшукала листа на покуті і, поспіхом розгорнувши його, прочитала: «Завтра о 12 годині на тому ж місці».
Ганка глянула на годинник. Стрілки показували дванадцяту.
«Виходить, мати пішла на якесь умовлене місце», — подумала дівчина. Вона здивовано знизала плечима й зітхнула.
IX
У лісі, на березі невеличкого струмка, загубилася маленька хатина. Від старості вона перекосилась на один бік, наче зібралась лягти на землю і відпочити од тривалого і нелегкого життя. Підсліпувате віконце сумно виглядало з-під солом’яної стріхи на закований під кригою струмок. Здавалося, давно її залишили господарі, але легкий прозорий димок, що підіймався з димаря, і слабке мерехтливе світло у віконці свідчили про те, що в хатині є люди. Тут самотньо доживав свій вік сивоусий дід Остап. Був він ще міцний і, добре знаючи всі навколишні хащі глухих прикарпатських лісів, часто ходив на полювання.