Політологія: наука про політику
- Автор: Горлач Микола Іванович, Кремень Василь Григорович
- Год: 2009
- Язык: украинский
- Год: Центр учбової літератури
- ISBN: 978-966-364-836-1
- Жанр: Политика
Электронная книга - «Політологія: наука про політику». Краткое содержание книги:
Підручник написаний на основі класичних джерел і праць відомих сучасних зарубіжних і вітчизняних соціологів, політологів, філософів.
Врахований досвід вивчення науки про політику у вищих навчальних закладах США, Англії, Німеччини, Росії, України.
Розраховано для викладачів і студентів вищих навчальних закладів.
Держава Платона — ідеалізація єгипетського кастового ладу. Форми правління і державного устрою не досконалі, хоча серед них є правильні і неправильні. Характеризуючи форми держави, Платон вважає правильними формами монархію і аристократію, якщо вони законні, а їх діяльність спрямована на досягнення блага та узгодженості. Негативними, неправильними формами політичного устрою є: тімократія — панування честолюбців, які прагнуть до збагачення, займаються поборами і корупцією, це влада користолюбців; олігархія — панування купки багатіїв, майстрів темних справ, здатних навіть на злочин заради наживи; демократія — влада більшості, яка може бути законною або незаконною (якщо демос-народ захоплює насильно владу); тиранія — влада однієї особи над усіма, що приходить на зміну вироджуваної демократії. Характеризуючи тиранію, Платон звертає увагу на своєрідний «популіціонізм» тиранів: спочатку тиран усім посміхається, звільняє від боргів, роздає землю, а пізніше, добравшись до влади, знищує непокірних і взагалі тих, хто виступає проти тирана-володаря. Влада тирана тримається на віроломстві та насиллі. Головною причиною зміни всіх форм управління державою Платон вважав псування людських звичаїв, а вихід з порочного стану суспільства зв’язував з поверненням до правління мудрих.
Розглядаючи всі існуючі форми управління державою, Платон вважав їх недосконалими і протиставляв їм модель політичного устрою — так звану ідеальну державу, яка нібито здатна реалізувати головний принцип життя — справедливість і благо. Держава виникає з необхідності забезпечити природні потреби людей на основі закону, наділяє громадян матеріальними благами, організує виховання і розвиток душі та тіла, згуртовує людей і захищає їх своїми засобами. Проте жодна з існуючих форм державного управління не здатна забезпечити доброчесність, задоволення потреб громадян та ін. Навпаки, в суспільстві панує багатство і бідність, марнотратство і вбогість, тиранія і беззаконня, гідних пригнічують, а негідники управляють. Індивідуальні чесність і порядність вступають в суперечність з суспільною справедливістю або уявленнями про неї. Прикладом суперечностей є смерть Сократа, тому що його небажання поступитися моральними нормами, власними переконаннями і необхідність реалізувати несправедливий закон обумовили вибір — випити отруту і піти з життя. Ідеальним державним устроєм Платон вважав правління, де поєднано початки демократії та монархії.
Соціально-політичні програми Платона зафіксували зміни у політичній свідомості спадкової знаті, що відбувалися в процесі її переростання з родової аристократії в землеробську. Завоювавши економічне і політичне панування в умовах колективної общинної власності, родова аристократія ревно охороняла патріархальні порядки, особливо в землеробстві — в традиційній сфері впливу. Згодом родова аристократія пристосувалась до відносин приватної власності і рабства, визнала необхідність закону, але продовжувала твердо відстоювати збереження полісного землеволодіння. Саме це і пояснює її прагнення законсервувати поліс як форму державного устрою. У трактаті «Закони» Платон ближче підходить до інтерпретації політичного життя, малює реалістичну картину соціальної та політичної еволюції людства. У «Діалогах» Платон визначає політику як «мистецтво управління людьми», твердить, що коли за природою індивіди не рівні та мають хижацький інстинкт, слід гадати, що сильніші індивіди мають можливість і право «задовольняти свої бажання» за рахунок слабких. Такий підхід відображав ідеологію вибраних, які вважали, що «сила дарує право», яке є «інтерес більш сильної партії». Платон конструював саме сильну ідеальну державу. Справедлива людина і справедлива держава схожі. Історичні зміни трактуються як результат тривалих змін і перетворень способу життя народів, зміни в методах здобування засобів існування (перехід від скотарства до осілого землеробства), причому утворення монархії або об’єднання племен, зміни політичного характеру пояснюються змінами способу життя, тобто політично.
У формуванні теорії політики важливу роль відіграв великий філософ Арістотель (384—322 рр. до н. е.). Народився в Стагорі у Фракії, освіту одержав в Афінах, у школі Платона. Піддав критиці платонівську теорію безтілесних форм (ідей), проте повністю подолати платонівський ідеалізм не міг, хитався між ідеалізмом і матеріалізмом. У Арістотеля знаходимо ґрунтовний виклад теорії суспільства, передумови якої зустрічаються у найраніших мислителів Сходу, переважно в Індії, Китаї. В ученні про суспільство Арістотель довів, що відносини рабовласництва укоріненні в самій природі. Найвищими формами державної влади Арістотель вважав форми, за яких виключена можливість своєкорисливого використання влади і за яких влада служить всьому суспільству. Головна відмінність поглядів Арістотеля від поглядів інших стародавніх філософів, зокрема Платона, полягає в тому, що Арістотель вперше в історії суспільної думки в праці «Політика» аналізує виникнення та функції держави, вказує, що функції держави зароджуються в найраніших суспільних зв’язках між господарями і рабами, необхідних для утворення стабільного соціального об’єднання. На їх основі й базується будова спільності (або сім’я, що в умовах рабовласництва є сім’єю господаря і невільників). Над сім’єю стоїть община, а над общиною стоїть уже держава — третя, вища форма суспільства.