Жменя праху
- Автор: Во Ивлин
- Год: 1979
- Язык: украинский
- Переводчик: Олена Хатунцева
- Жанр: Классическая проза
Электронная книга - «Жменя праху». Краткое содержание книги:
— Провчити ти добре вмієш,— мовив Вівер.
О 3.18 Тоні виліз із вагона змерзлий, стомлений і пригнічений своєю провиною. Джон Ендрю приїхав у машині зустрічати його.
— Добридень, татусю! Весело було в Лондоні? Ти ж не гніваєшся, що я приїхав на станцію, правда? Я умовив няню, щоб вона пустила мене.
— Я дуже радий бачити тебе, Джоне.
— Як мама?
— Та начебто добре. Я її не бачив.
— Ти ж казав, що їдеш побачитися з нею.
— Так, справді, але мені не пощастило. Я кілька разів розмовляв з нею по телефону.
— Ти ж можеш дзвонити їй звідси, хіба ні, татусю? Нащо ж їхати аж до Лондона розмовляти з нею по телефону? Нащо, татусю?
— Надто довго пояснювати.
— А ти поясни хоч трошечки... Нащо, татусю, скажи!
— Послухай, я стомився. Облиш свої розпити, а то я більш ніколи не дозволю тобі приїздити на станцію.
Обличчя Джона Ендрю плаксиво скривилося.
— Я думав, ти будеш радий, що я приїхав зустріти тебе.
— Якщо ти розпускатимеш нюні, я пересаджу тебе до Доусона. Хлопцям твого віку не годиться плакати.
— А мені з Доусоном цікавіше,— сказав Джон, ковтаючи сльози.
Тоні крізь переговорну трубку звелів шоферові спинитись, але той не розчув. Тоні повісив трубку назад на гачок, і далі вони їхали мовчки. Джон Ендрю притисся обличчям до скла і тихенько пхикав. Коли вони приїхали додому, Тоні сказав:
— Няню, надалі я забороняю Джонові їздити на станцію без дозволу.— мого чи леді Бренди.
— Авжеж, сер, я й сьогодні не пустила б його, але ж він так просився. Ходімо, Джоне, швиденько скидай пальто. Господи, де ти подів свій носовичок?
Тоні пішов до бібліотеки й сів на самоті біля каміна.
«Двоє дорослих тридцятирічних чоловіків,— картав він себе,— поводилися, як хлопчаки, що вирвалися на один вечір з коледжу: перепилися, як свині, набридали людям телефонними дзвінками, витанцьовували з повіями в „Десятці“... А Бренда після всього була ще така лагідна зі мною — це мені як ніж у серце».
Він трохи задрімав, а тоді пішов нагору переодягтися.
За обідом він сказав:
— Емброузе, надалі, якщо я обідатиму сам, подавайте мені обід до бібліотеки.
Потім він сів з книжкою коло вогню, але читати не зміг. О десятій, перше ніж піти нагору, він розкидав поліна в каміні, зачинив вікна і вимкнув світло. Цю ніч він проспав у порожній Брендиній кімнаті.
II
Так минула середа; у четвер Тоні вже зовсім оклигав. Вранці він їздив на засідання ради графства. Після обіду він пішов на ферму, поговорив з управителем про нову модель трактора. А тоді вже можна було казати собі: «Завтра в цю пору Бренда і Джок будуть тут». Він пообідав біля каміна в бібліотеці. Від дієти він відмовився кілька тижнів тому. («Емброузе, коли я сам, мені не потрібен цілий обід. В майбутньому хай для мене готують тільки дві страви»). Він переглянув рахунки, принесені управителем, і ліг спати, кажучи собі: «Коли я прокинусь, уже буде п’ятниця».
Проте вранці надійшла телеграма від Джока:
«П’ятницю не зможу їду виборців можна через два тижні».
Тоні відповів телеграмою:
«Радий коли хочеш завжди дома».
«Напевне, помирився зі своєю коханою»,— вирішив Тоні.
Надійшла також записка від Бренди, написана олівцем:
«Приїду в суботу з Поллі й приятелькою Поллі, Веронікою, в машині П. Може, й Дейзі. Покоївки і багаж поїздом 3.18. Попередь, будь ласка, Емброуза та місіс Моссоп. Для Поллі треба приготувати „Ліонес“[12], ти знаєш, як вона любить комфорт. Вероніку можна примістити будь-де — тільки не в „Галахаді“. Поллі каже, що вона дуже весела людина. Приїде також місіс Вівер — прошу тебе, не гнівайся, це діловий візит: вона сподівається, що зможе якось дати лад малій вітальні. Покоївку везе тільки Поллі, і шофер у неї. До речі, з наступного тижня Грімшо залишиться в Геттоні, скажи місіс Моссоп. Надто складно й дорого наймати їй у Лондоні помешкання. Правду кажучи, я взагалі могла б обійтися без неї, як ти гадаєш? Тільки хто ж мені шитиме? Страшенно хочу бачити. Джона. Всі вертаються назад у суботу ввечері. Любий, не впивайся. Прошу тебе.