Не плач, кохана!
- Автор: Ремени Ник
- Год: 2018
- Язык: украинский
- Год: Strelbytskyy Multimedia Publishing
- Жанр: Современная русская и зарубежная проза
Электронная книга - «Не плач, кохана!». Краткое содержание книги:
Шлях до мети нестерпний: фізичні і душевні випробування, здавалося б, зведуть нанівець ту примарну надію на волю і щастя.
У 2017 році роман нагороджений дипломом Міжнародного конкурсу «Коронація слова».
Косяк, нарешті, задовольнив його прохання. Віддав бичок.
— Докурюй!
Окуджава жадібно схопив бичок. Сунув в рот. І стояв без руху, поки не скурив його повністю. Потримав в руках недопалок, дихнув з задоволенням на всі груди. Потім поклав його у рот, пожував і проковтнув.
Тихенько повернувся до нас, щосили намагаючись зробити це непомітно.
Однак Молдаван все бачив і чув. Повернувся до Окуджави:
— Знову за нариком бігаєш. Клянчиш покурити. Дивись, просто так він нічого не дає.
— Віддав бичок. На пару затяжок. Я йому нічого не винен.
— Погрілися і вистачить, — підходить до нас через деякий час охоронець з автоматом. — Пора денне завдання виконувати.
Чуб дивиться на нього незадоволеним поглядом. Він ще продовжує кульгати. Вчора він ходив у санчастину. Щоб дізнатися: що у нього. Перелом чи забій. Болі досягають такої сили, що хоч на стінку лізь. Але Чубу перев'язали ногу і відправили на рубку. Нічого страшного!
Іван хоче сказати щось різке. Мовляв, тобі благодать. Ти поїв як слід, у теплому кожусі грієшся біля багаття. А ми в рваних гнидниках, голодні змушені цілий день кайлувати.
— Не зв'язуйся, — тихо шепочу йому.
Беремо сокири. Йдемо до кедра, який тільки що завалили. Його могутня крона частково зникла в снігу, а в основному зеленіє нагорі.
Очищаємо дерево від гілок. Щоб не заважати один одному, ми розділяємося. Рублю гілки, починаючи від пенька, він — з верхівки.
Працюю сокирою і не помічаю, що діється навколо. Всі думки мої про звільнення, про батьківський дім, про те, що, нарешті, зможу зажити по-справжньому. Вільним птахом летіти, куди мені хочеться, подалі від тайги, від сибірських морозів, в рідні теплі краї.
Зайнятий своїми думками, я не помітив, що поруч теж пиляли кедр. У пильщиків щось не вийшло. У самий останній момент комель кедра пішов на кілька метрів убік, ударивши в груди одного з тих, що пиляли, і відразу убивши його на смерть. Кедр завалився на ялину поруч, зісковзнув з неї і полетів прямо на мене.
— Бережись! — закричав Чуб.
Але було вже пізно. Я широко розплющив очі. Зелена громада падала прямо на мене, не зустрічаючи на своєму шляху ніякої перешкоди. Я рвонув убік, намагаючись втекти від падаючого дерева. Що було далі, нічого не бачив і не чув. Миттєво втратив свідомість.
Коли прийшов до тями, ліс почав занурюватися в сутінки. Якийсь час хвойні дерева оберталися навколо мене, величезні засніжені зелені крони пригнічували мене своїми розмірами. Я з сумом і заздрістю дивився в бездонне небо, яке ще продовжувало синіти в променях невидимого сонця.
Бордовими трикутниками догоряли багаття. Прямо в небо піднімався від них дим.
Лежу на гілках біля багаття. Готовий кричати від болю. Боюся поворухнути рукою чи ногою. Лиса голова здається готова розвалитися на кілька частин. З носа тече кров.
Як його угораздило, цей кедр, звалитися прямо на мене. Я здогадуюся, що кілька товстих гілок утворили щось на зразок рогульки. Не дали дереву опуститися на мене з усією його смертельною вагою. Мене тільки оглушило. Тільки гілки проткнули моє тіло в деяких місцях. Я дивом залишився живий.
Але що це? Бригада вишикувалася. Про мене забули? Сіра маса втомленої братви стоїть в оточенні автоматників.
Тільки три з них товпляться біля мене, що є сили утримують вівчарок, які скалять свої гострі зуби. Собак постійно не догодовують. Чим вони голодніше, тим зліші.
Не розумію, що відбувається. Чому вертухаї з собаками не йдуть разом з усіма?
Один з них промовляє:
— Дивись, він живий.
При цих словах мене осінило. Страшна думка дійшла до моєї притупленої свідомості. Щосили закричав:
— Братці! Я живий!
Строй вже рушив з місця. До мене доносився скрип снігу. Схоже, мого голосу не почули, а якщо почули, то не надали йому значення.
— Чуб! — закричав щосили. — Зупинись!
Чуб, накульгуючи, вийшов з шеренги. Озирнувся.
Я з останніх сил підвівся, помахав йому рукою.
— Братці! Він живий! — вигукнув Чуб.
Один з охоронців поспішив вдарити його прикладом, повернути на місце.
— Стояти! — прокричав Молдаван.
Строй зупинився. Втомлені люди розправили плечі.
Старшой зняв автомат. Дав чергу вгору.
— Вперед!
Ніхто не рушив з місця.
— Бунтувати надумали! — закричав старшой.
— Заберіть його, він живий, — показав Чуб в мою сторону.
Кілька охоронців намагалися витягнути Івана зі строю. Але тісне живе кільце не дало це зробити.
— Не балуй, старшой. Вас мало, нас — багато. Зброя вам не допоможе, — сказав твердим голосом Іван.