Пригоди. Подорожі. Фантастика - 89
- Автор: Боплан Левассер Де, Кузнецов Олександр
- Серия: Пригоди. Подорожі. Фантастика #89
- Год: 1989
- Язык: украинский
- ISBN: 5-7720-0243-0
- Жанр: Другие приключения
Электронная книга - «Пригоди. Подорожі. Фантастика - 89». Краткое содержание книги:
Отож кожен займався своїми справами: я сидів і розмірковував, що робити з командою: сімнадцятий рядок у турнірній таблиці — це вже не жарти: А Боб, чекаючи моїх рішень, поки що зосередився на своїх нігтях.
“Сер, ви дозволите?” — ледь чутно долинуло із-за могутньої спини масажиста. Боб, не зрушивши з місця, поволі озирнувся. Потім перевів погляд на мене: “Пускати чи ні?”
— Хто там такий? Що треба? — гаркнув я.
Мені було байдуже, хто там зараз вовтузиться за сейфоподібним тулубом Боба. Хоч би й член королівської сім’ї.
— Я хотів би бачити містера Мортона, — пролунало від дверей. — В особистій справі.
— Я не приймаю.
Боб повернув голову і без зайвих церемоній проказав:
— Ти чув, хлопче? Гуляй звідси…
— Коли ж я можу зустрітися із містером Мортоном?
— Не знаю! Можливо, ніколи.
Боб сприйняв мої слова як категоричну відмову і повернувся до відвідувача:
— Ну, давай, давай…
Я не бачив, що там сталося мін? ними. Можливо, Боб не зовсім чемно взяв співрозмовника за плече, намагаючись повернути того до виходу. Та раптом Боб різко зігнувся і почав поволі присідати так, начебто він зібрався зав’язувати шнурок на правому черевикові. Коли Боб сів остаточно, я зрозумів, що це надовго, і справа, мабуть, не в шнурках…
У проймі дверей стояв такий собі сухорлявий, середнього зросту чоловік із добряче прорідженою роками чуприною. В очі впадала незвична для наших країв смаглявість.
Боб сидів навпочіпки біля дверей і, схоже, намагався зіпнутися на рівні ноги. Це йому не вдавалось, і віп люто мурмотів: “Ах ти ж стерво!..”
Певне, його вдарили в якийсь нервовий центр. Смаглявець, видно, знав, куди бити. Якщо це фанатик-болільник, то досить рідкісний його різновид.
— Я вас слухаю, добродію, — про всяк випадок я зняв із старого фотеля важке бильце.
Головне — не дати наблизитись на відстань удару.
Відверто кажучи, битися я не полюбляв. Це не моя спеціалізація…
— Сер, я не маю ніяких лихих намірів! — сказав незнайомець, помітивши мої маніпуляції з бильцем. — Це була вимушена реакція на нерозважливі дії вашого помічника… — І він спокійно поклав на стіл візитну картку.”
Боб уже підводився на ноги, бурмочучи ту ж фразу: “Ах ти ж стерво…”
Я легко уявив, що буде далі. Боб, попри свою флегматичність, досить мстива людина і своїх поразок не прощає. Особливо, якщо вони трапляються на людях. А тим більпіе при мені, його роботодавачеві.
Зараз Боб зробить з нього біфштекс. Поза всяким сумнівом.
Але для одного дня було досить. Після програшу нам тільки й не вистачає скандальної бійки. Щоб завтра всі ранкові газети пащекували: “Тренер і масажист команди “Айстра” зводять рахунки з уболівальником конкуруючого клубу”… “Футбольний тренер виявляє неабиякі здібності в боксі”… “Масажист чи вбивця”… “Програш на полі — виграш у роздягальні…”
— Облиш, Боб, — сказав я. — Можливо, добродій має повідомити нам щось важливе…
Я не приховував іронії. Чим могла придатися ця людина?
— У мене до вас ділова пропозиція. Певен, вона вас зацікавить…
Боб сів на краєчок столу і ображено засопів. Я зазирнув у візитну картку.
— Отже, ми слухаємо вас… докторе Арчібальд Неш? Я правильно вимовив ваше прізвище?
— Так. А я маю честь розмовляти з тренером “Айстри” містером Філіппом Мортоном?
— Авжеж.
— Не забиратиму у вас багато часу. Бачу, вам не до мене. І… розумію вас.
— Що ви хочете цим сказати?
— Лише те, що справи “Айстри” йдуть не найкращим чином…
— Як себе почуває “Айстра”, я знаю краще за вас. Кажіть, із чим прийшли.
— Я саме з приводу самопочуття команди. Я, бачте, лікар…
— У нас повний штат, — буркнув Боб.
— Так. І розширювати його найближчим часом ми не збираємося. Та це, власне, і не в моїй компетенції, — додав я.
— Знаю. Питання найму вирішує рада клубу. Я хочу запропонувати послуги без оплати, так би мовити, на добровільних засадах.
Ми з Бобом перезирнулися.
— Ви що, з благодійного товариства? — поцікавивсь я, намагаючись збагнути, хто переді мною: болільник, почуття якого межують з собачою відданістю, чи сповідник якоїсь нової секти, що підтримує потерпілих у футболі?
— Не стану приховувати. У мене є свій інтерес. І, повірте, гроші тут не мають особливої ваги. Повторюю — я лікар. І хочу запропонувати вам нову систему психологічної підготовки гравців.
“Прожектер, — подумав я. — Такі, виколупавши більш-менш слушну думку, вважають, що схопили бога за бороду. Знав би він, скільки я перепробував систем, варіантів, рекомендацій… Та є межа, за якою вони не діють або малоефективні. Ця межа — вік, фізичні можливості спортсмена”.
— Бачу, — вів далі Неш, — ви не в захваті від моєї пропозиції. — Він посміхнувся: — З’являється з вулиці невідомий… Пропонує співробітництво, доцільність якого з погляду досвідченого спеціаліста явно сумнівна. Але зважте на те, що воно вас не обтяжить. І команді гірше від нього не стане. Мені тільки треба ознайомитися з медичними картками футболістів, і перед кожним матчем я просив би давати мені десять хвилин на психопроцедури…
II
Мортон наказав, щоб до виходу на поле готувався напівзахисник Кроуфорд. Молодий, ще без достатнього досвіду гравець. Він мав неабияку швидкість і непогамовану енергію, щоправда, використовував їх бездумно. Але вибирати було ні з чого. Ось-ось хтось із “старичків” пристане, і тоді на поле гайне цей, наче зі швайкою ззаду.
Проте кандидати на заміну — Гамільтон, Кронко, Інгеллоу і навіть найстарший в “Айстрі” правий крайній Пітер Хоок — на диво бадьоро товкли газон і навіть декілька разів створили досить гострі ситуації у штрафному майданчику “Комети”.
Боб глянув на табло і здивувався: “Ще бігають?” Як правило, на 60-ту хвилину гри котрогось із “старичків” міняли або шеф подавав знак, щоб команда більше дбала про захист своїх воріт. Власне, ще нічого й не сталося. На табло поки що лише нулі. Боб закінчив масажувати Кроуфорда й поглянув на шефа. Мортон начебто забув про власне розпорядження й уважно стежив за грою.
Саме цієї хвилини Кронкс одержав м’яч у центрі поля і перевів його на правий край. Хоок зіграв коротким пасом з Інгеллоу, проскочив між двома захисниками “Комети” і вдарив по воротах. Вдарив не сильно, але точно й розважливо — в протилежний напрямку руху воротаря бік. М’яч влетів у сітку.
На мить на трибунах запала тиша. Потім болільники “Айстри” дали вихід своїм емоціям. Поліцейські, що стояли вздовж поля, насторожено повернулися до трибун.
До кінця гри лишалося сімнадцять хвилин.
“Комета” швидко опанувала себе і повела рішучий наступ на ворота “Айстри”.
Мортон, піймавши запитальний погляд капітана, зробив виразний жест, який означав: “У захист! Триматися!”
На свою половину поля перейшов і Хоок, що звичайно “пасся” поблизу штрафного майданчика суперника.