Час великої гри. Фантоми 2079 року
- Автор: Щербак Юрий Николаевич
- Год: 2012
- Язык: украинский
- Год: Ярославів Вал
- ISBN: 978-617-605-003-2
- Жанр: Киберпанк
Электронная книга - «Час великої гри. Фантоми 2079 року». Краткое содержание книги:
У центрі роману «Час Великої Гри» — драматична доля головного героя, генерала української розвідки Ігоря Гайдука. Діючи в період Великої Темряви та після її закінчення, беручи участь у жорстокій політичній боротьбі, наражаючись на смертельний ризик, генерал Гайдук приймає доленосне рішення…
Роман «Час Великої Гри» продовжує стильову лінію «Часу смертохристів» — поєднання магічного реалізму з гротеском, включно з «міфологічними» сценами за участю Христа і Сатани.
— Согласен с вами, — чайник у великих лапах Єфім'єва здавався зовсім маленьким, наче з дитячого сервізу. — Считаю этого самозванца Волю, его босячку Эрну и их жандарма и стукача Чаленко ловкими демагогами, пеной, возникшей на волне народных надежд, случайными людьми, за которыми не стоит никакая серьезная сила. Согласитесь, чтобы кем‑то управлять, надо кого‑то и что‑то представлять. Убийство Голембиевской и всеобщая забастовка нанесли державе нашей серьезный урон и показали, что чем скорее мы освободимся от правящей шайки, тем лучше.
— Ми зробимо все, що в наших силах, щоб стабілізувати ситуацію в державі і виграти війну з мінімальною кількістю жертв, — встав Гайдук.
Єфім'єв теж підвівся, хоча відчувалося, що він не проти продовжити розмову з генералом.
— Я завтра же вылетаю в Краматорск.
— Я повідомлю командуючому корпусом про ваш приїзд. Сподіваюся, ви спрацюєтесь. Ми заготували деякі сюрпризи для Ніколая та Фенрира. Побачите на місці.
Єфім'єв, ще раз дивуючи Гайдука, потиснув йому руку м'яко, наче слабкодухий професор–інтелігент, а не кровожерний реслер Скажений Бик.
Японський качок, провівши Гайдука до КПП, оголосив усім, хто очікував зустрічі з прем'єр–міністром, що Єфім'єв сьогодні нікого не прийматиме.
83
Вранці 15 червня державний секретар Богошитська вперше за останній час не кинулася в прохолодні озоновані води басейну в президентській резиденції: внаслідок загального страйку спричиненого вбивством Індіри Голембієвської, було паралізовано життя Києва, зокрема подача електроенергії. Звичайно, негайно були запущені автономні генератори електроструму але установку для озонування басейнової води довелося вимкнути — надто потужний потік енергії це німецьке диво споживало. Довелося йти в душову кабіну стати під ледь теплий струмінь води, що пахла хлором. Тої миті, коли Ерна Еріхівна здійснювала необхідні гігієнічні процедури, товсті скляні двері душової кабіни прочинилися й на порозі виник Гоб; його білий балахон був знову брудний, а сиве волосся звисало патлами на очі й вуха, зістарюючи молодого слизовика.
— Ти звідки? — злякалася Ерна.
— З каналізації, — пояснив Гоб. — Басейн не працює.
— Що треба?
— Мені — нічого. Це вам треба, — зухвало відповів Гоб, налякавши Богошитську ще дужче. Її охопило лихе передчуття: якщо вже нікчемні слизовики виходять з–під контролю, то чого можна чекати від інших частин розхлябаного державного апарату?
Прикривши тіло рушником–простирадлом з великими синьо–золотими президентськими вензелями «ВВ» — Василь Воля, — вона обережно, щоб не посковзнутися на біло–блакитній мармуровій підлозі, вийшла з кабіни. Вичавивши з грейпфрута рожевий холодний сік, сіла за столик у роздягальні, просто під сушаркою, схожою на хірургічну лампу й, відчувши заспокійливе тепло, що огортало голову і плечі, спитала:
— Що там у тебе?
Гоб натиснув кнопку кавоварки й, набравши чорного плину до чашки з вензелями «ВВ», нахабно всівся навпроти й ковтнув з насолодою гірку рідину.
— Сьогодні вас убивати будуть.
— Ти що верзеш? — обурилася державний секретар, якій Шаміль вранці доповів, що президентська охорона у кількості вісімсот чоловік працює в режимі найвищої готовності до надзвичайних ситуацій й що жодних ознак протиправних дій навколо палацу й резиденції не помічено. Однак інтуїтивним своїм чуттям вона повірила Гобу бо від часу вбивства Індіри перебувала в стані тривоги й ледве стримуваної паніки.
Вирішила заохотити Гоба й кинула тому плитку швейцарського шоколаду FREY, яку той схопив злету й сховав до балахона.
— Розповідай, — наказала вона, — часу немає.
Вона казала правду, бо день був сповнений різних рутинних, але важливих державних подій, головна серед яких — зустріч президента Волі й державного секретаря Богошитської з дипломатичним корпусом з метою роз'яснення мирних ініціатив України–Руси, що лежать в основі Тристороннього пакту.
— Увечері вашу резиденцію висадять у повітря, — наважився нарешті Гоб сказати головну новину — Не надумайте ночувати.
— Хто сказав?
— Слизовики з каналізаційних мереж. Вони бачили, як під філармонію… пробачте, під резиденцію підводять вибухівку І розмови чули.
— Хто?
— Невідомо. Якісь люди в масках.
Сік виявився таким холодним, що тіло Богошитської почало тремтіти.
— Не ночуйте сьогодні тут, — порадив Гоб, підводячись з‑за столу бо погляд Богошитської не віщував нічого доброго.
— Почекай, — гукнула Ерна Еріхівна, боячись залишатись сама, наче Гоб був останньою рідною істотою, яка кидала її напризволяще.
Та постать у брудному балахоні вже зникла за дверима роздягальні.