Брама Європи. Історія України від скіфських воєн до незалежності
- Автор: Плохий Сергей Николаевич
- Год: 2016
- Язык: украинский
- Год: Книжковий Клуб «Клуб Сімейного Дозвілля»
- ISBN: 978-617-12-1611-2
- Переводчик: Роман Клочко
- Жанр: История
Электронная книга - «Брама Європи. Історія України від скіфських воєн до незалежності». Краткое содержание книги:
Книга цікаво й доступно розповідає про історію нашої держави від часів Геродота до подій на Сході України сьогодні. Це авторитетне видання допоможе краще зрозуміти події минулого, а через них – і наше сьогодення. Автор фокусує увагу на українцях як найбільшій демографічній групі, а згодом – головній силі, що стояла за створенням сучасної нації. Дізнайтеся, як наші предки «призвали варягів на царювання», як наша країна боролася за право бути незалежною, пройшла крізь часи кріпацтва, комуністичного терору й Голодомору, Другої світової війни та врешті-решт отримала незалежність.
Локомотив історії не привів Україну в ЄЄ разом з її західними сусідами з кількох поважних причин. Деякі з них були поза контролем Києва. Німеччина та інші основні гравці в союзі були стурбовані економічними й політичними наслідками розширення, яке вже охопило більшу частину Східної Європи. Вони підлили оливи до вогню, поставивши під сумнів статус України як «європейської держави». Але основні причини, з яких Києву не вдалося приєднатися до європейського клубу демократичних країн, стосувалися самої України. Післяпомаранчеві роки були сповнені внутрішніх суперечностей. Серйозні досягнення перемішувалися з вражаючими провалами урядової політики.
Новий уряд припинив переслідування політичних опонентів і забезпечив гарантії свободи слова для громадян та ЗМІ. Економічний стан в Україні був кращим, ніж можна було очікувати. У період між 2000 і 2008 роками, коли її економіка відчула на собі вплив глобального економічного спаду, ВВП країни зріс удвічі, досягнувши 400 мільярдів доларів і перевищивши дані по ВВП за 1990 рік, останній повний рік існування СРСР. Але уряду Ющенка не вдалося зробити Україну більш справедливим місцем, в якому можна жити й вести бізнес. Він зробив вкрай мало для подолання повсюдної корупції. Крім того, зміни до конституції, на які команда Ющенка погодилася в грудні 2004 року, щоб скасувати сфальсифіковані вибори, зробили країну важко керованою. Відповідно до поправок, яких вимагали прихильники Януковича і прийняв Ющенко, президент втратив право призначати прем’єр-міністра, який тепер обирався парламентом і став самостійним гравцем в українській політиці. Ні президент, ні прем’єр не мали достатньо повноважень, щоб здійснити реформи самотужки, до того ж Ющенкові було важко знаходити спільну мову з Юлією Тимошенко, своєю колишньою революційною соратницею.
На початку 2010 року, коли термін Ющенка добігав кінця, в країні панувало широке розчарування його правлінням. Його суперництво з Тимошенко перетворило українську політику на нескінченну мильну оперу, дискредитуючи справу реформ та європейської інтеграції. Спроба президента побудувати сильну українську національну самосвідомість шляхом пропагування пам’яті про Голодомор 1932–1933 років і вшанування вояків Української повстанської армії не змогла принести йому широкої електоральної підтримки. Фактично політика пам’яті розділила українське суспільство. Особливо контроверсійним стало присвоєння Ющенком посмертно звання «Герой України» Степанові Бандері — лідеру українського радикального націоналізму 1930–1940-х років. Справа Бандери викликала бурхливу негативну реакцію не тільки на сході та півдні країни, а й серед української ліберальної інтелігенції в Києві та Львові й відвернула європейських друзів України. Ющенко, як говорили оглядачі того часу, хотів привести Україну до Європи, але мав на увазі Європу початку XX, а не XXI століття.
Не тільки Україна, а й весь пострадянський регіон фактично застрягли в попередньому столітті, намагаючись упоратися з переходом від імперського суб’єкта до незалежної держави, що країни Центральної Європи здійснили майже сто років тому. Дуже скоро Україна опиниться в кризі, що нагадає багато з проблем не XX, а XIX століття. Ця криза принесе з собою іноземну інтервенцію, війну, анексію та ідею поділу світу на сфери впливу. Вона також стане випробуванням на рішучість України залишитися незалежною і кине виклик ключовим елементам її національної ідентичності.
Розділ 27
ЦІНА СВОБОДИ
Рано-вранці 20 лютого 2014 року Богдан Сольчаник приїхав потягом зі Львова до Києва. Двадцятивосьмирічний історик, соціолог і поет, він викладав в Українському Католицькому університеті у Львові та працював над докторською дисертацією на тему виборчої практики в Україні з консультантом у Варшавському університеті. Сольчаник був не в науковому відрядженні, коли зійшов на бруківку київського вокзалу того холодного лютневого дня. У Києві відбувалися не вибори, а революція. Він мріяв про неї ще 2008 року, коли написав вірш «Де моя революція?», де висловив розчарування свого покоління в обіцянках, які давалися під час Помаранчевої революції 2004 року, але так і не були виконані.
Тепер в Україну прийшла нова революція, і на вулиці в центрі Києва знову вийшли тисячі людей, вимагаючи реформ, знищення урядової корупції, а також більш тісних зв’язків з Європейським Союзом. Сольчаник відчув, що його місце — серед протестувальників у Києві. Двадцятого лютого стало його четвертою «подорожжю» на революцію, яка виявилася останньою. За кілька годин після прибуття до Києва снайперський вогонь убив Сольчаника разом із десятками інших протестувальників. Він став одним із Героїв Небесної Сотні — більш ніж ста протестувальників, убитих у Києві в січні-лютому 2014 року. Ці вбивства завершили 22-річний період здебільшого ненасильницької політики в Україні й перегорнули нову драматичну сторінку в її історії. Тепер демократію, здобуту мирним шляхом в останні дні Радянського Союзу, та незалежність, отриману за допомогою виборчої скриньки, потрібно було захищати не лише словами та маніфестаціями, а й зі зброєю в руках.