Лицарі Дикого Поля. Том 2

Тимофій поспішав із Варшави до Волховиць, намагаючись зупинятися тільки на нічліг. Але була зима, і тому негода часто ставала на його шляху. Перечікуючи її в придорожніх корчмах, Тимофій міг лише безсило злитися. Хлопець прагнув якнайшвидше потрапити додому. Ледве він отримав свободу, першим його гнівним спонуканням було вбити брата. Але потім, обдумуючи всі свої халепи, хлопець дійшов висновку, що Скажений Ярема навмисно пощадив його і тримав усі ці місяці у в’язниці лише для того, щоби вбити Матвія його руками. І навіть знаючи всю гірку правду, Тимофій вагався — а чи має він право мститися рідному брату й убивати його, якщо той і бажав йому смерті й посягнув на його кохану?

«Мабуть, мій брат дуже насолив цьому недолюдкові, якщо він знайшов такий витончений спосіб розрахуватися з ним, — думав Тимофій, коли сидів у корчмі та дивився на хуртовину за вікном. — Цікаво знати чим? Матвій чудово розумів, що князь не пропустить нагоди помститися йому, убивши мене. Тому й видав мене Вишневецькому! Невже князь має рацію, і Матвій дійсно зважився позбутися мене лише через Орисю? З усіх можливих причин ця — найбільш немислима й жахлива, але і найправильніша. Не знаю вже, що й думати! Може, князь збрехав щодо їхнього весілля, щоб я дужче розлютився, але ж звідки він дізнався про мою наречену? Тож усе можливо. Але невже це правда, і Орися проміняла мене на Матвія? Ні, вона не могла так учинити зі мною. Я ніколи не повірю в це! Найімовірніше, він змусив її. Бідолашна моя Орися! Вона тепер мучиться в руках мого брата, а я ніяк не можу до неї доїхати, щоби визволити її від цього негідника. Клята зима!»

Тимофій уже навіть не думав про те, що його кохана стала дружиною іншого. Його більше мучило те, що Орися в біді, страждає, а він безсилий позбавити її мук.

Усьому на світі буває кінець. Настав кінець і подорожі Тимофія — він благополучно й безперешкодно дістався Волховиць наприкінці січня. Уже під’їжджаючи до лісу, за яким був маєток, він зупинився й замислився: «Який же я дурень! Ось приїду додому й відразу потраплю до рук Матвія. Я ж зовсім один, мені не вистояти проти всіх його гайдуків. А він накаже їм мене вбити — просто застрелять, наче собаку. Треба обдумати, як дістатися до Матвія. Саме до нього самого, минаючи його хлопців».

Тимофій зліз із коня й повільно повів його за вуздечку, роздумуючи над цією турботою. «А може, маєток було розграбовано після того, як я звідти поїхав? — подумав Тимофій. — Скільки таких я бачив на своєму шляху! Може, і Волховиці не уникли цієї долі, і Матвія тут немає!» Він дійшов до краю лісу і, стоячи серед стовбурів дерев, побачив, що маєток стоїть цілісінький, ворота замкнені, а над дахом підіймається дим від пічних труб. Отже, Матвій був удома! Але це не вирішувало клопоту Тимофія. Трохи подумавши, він повернувся назад і звернув у ліс, на бічну стежку.