Прекрасні катастрофи
- Автор: Смолич Юрий Корнеевич
- Год: 1956
- Язык: украинский
- Год: "Молодь"
- Жанр: Научная фантастика
Электронная книга - «Прекрасні катастрофи». Краткое содержание книги:
Дорогою з’ясувалося, що серед навколишніх селян маєток Гальванеску користується лихою славою. Та й сам доктор, як згодом виявилося, досліджує зовсім не сільськогосподарські проблеми, а проводить злочинні експерименти над людьми.
Юлія Сахно вступає в нерівну боротьбу зі злим генієм…
Всі мовчали ще.
Нарешті Думбадзе заговорив перший:
— Ви дозволиле мені, шановний патроне, одне запитання?
— Так, — вийшов із задуми Нен-Сагор.
— Спектральні процедури — це єдині процедури в системі вашого виховання чи є ще якісь інші? Я хочу тобто спитати, чи мають ваші сонячні вихованці ще якийсь раціон, чи, кр.ім спектральних процедур, вони вільні поводитися, як їм заманеться?..
— Я розумію вас, — не дав йому договорити Нен-Сагор. — Пробачте, я забув про це сказати. Звісно, існує ще й загальний раціон та інші процедури. Ми використовуємо елементарні правила дієтики та бальнеології. Ми не вегетаріанці, але ми їмо м’яса мало, нормуючи його дози. Ми використовуємо воду на загальний масаж, в душах і так далі. Дієтика і бальнеологія відіграють у нашому вихованні чисто допоміжну роль.
— І все?
— Все.
— Чудово! — задумливо проказав Думбадзе. — Чудово!
Всі знову замовкли. Ні сер Овен Прайс, ні сер Освальд Кеммері, ні тим паче сер Олівер Вебенс не промовили й слова. Сер Овен Прайс присунув до себе стенограму Альберта Сю й уважно в неї поглянув, так начебто він розумівся на закарлючках стенописьма. Тоді Думбадзе знову порушив мовчанку.
— Ви дозволите, патроне, висловити одне зауваження?
— О так!
— Скажіть, шановний патроне, вам ніколи не спадало на думку, що… що ви, виховуючи тут, у затишку буколічного Геліополя, за своєю геніальною системою нову сонячну людину, новий людський організм, вириваєте цей організм із соціальних умов? Ви абстрагуєте її. Чи певні ви, що ваше сонячне покоління буде таке ж здорове й кремезне, коли ростиме воно не в затишку Геліополя, а на заводах чи в конторах середнього міста, нехай і з повним та сумлінним виконанням усіх сонячних процедур? Чи відкидаєте ви ту думку, що соціальні умови, умови життя, побуту та праці впливають величезною мірою на біологію? Чи вірите ви в можливість здійснити свою систему виховання на цілому світі — взагалі десь за межами вашого Геліополя? І чи гадаєте ви, що застосування нашої системи і за інших соціальних умов дасть аналогічні блискучі результати?
Запала глибока тиша.
Раптом сер Овен Прайс страшенно захвилювався. Він навіть зірвався з місця і поспішно гукнув до Альберта Сю:
— Альберте, ви повинні точно занотувати те, що зараз почуєте!
Сер Олівер Вебенс враз прокинувся від цього вигуку й перелякано пробурмотів:
— Так, так, я з вами цілком згодний.
Нервування сера Овена Прайса не було випадкове: од відповіді Нен-Сагора залежало й вирішення королівської ревізійної комісії, якої повноважним головою він мав честь бути. Правда, вирішення це зроблено вже давно наперед, ще в Лондоні, і готова резолюція повноважної ревізійної комісії лежала собі в другому відділі Прайсового портфеля, але мусив же він, повноважний голова повноважної ж комісії, виправдати ті королівські кошти, що витрачені були на подорож трьох членів королівської комісії та її секретаря… Тому він нервувався, чекаючи на відповідь Нен-Сагора. його нервування, як за командою, підтримали, і його поважні колеги — сер Освальд Кеммері та сер Олівер Вебенс, що допіру прокинувся від затишного сну.
Нервувалися також і Думбадзе з Коломійцем. Вони нервувалися тому, що блискучі наукові винаходи лікаря Нен-Сагора захопили їх і очікувана відповідь повинна була остаточно встановити для них, кого мають вони перед собою, — геніального фантаста чи наукового генія з глибоким і здоровим глуздом.
Місіс Ліліан та Яма нервувалися з інших причин. Вони нервувалися тому, що зараз цією відповіддю мало бути остаточно сформульовано роботу всього їхнього життя та життя двох поколінь їхніх предків.
Не нервувався тепер тільки сам Нен-Сагор. Нен-Сагор тепер був уже цілком спокійний: він знав, що залежить від його відповіді.
І тому, цілком свідомий значення й дальших результатів своєї відповіді, він тихо й спокійно відповів:
— Ні.
— Ні?
Це “ні” в різній інтерпретації вигукнуло аж п’ятеро голосів. Навіть сер Олівер Вебенс узяв участь в цьому загальному вигуку.
— Ні,— Є повторив знову Нен-Сагор. — Ні! Ми цілком певні, що застосування нашої системи за інших соціальних умов не дасть аналогічних результатів.
— Тобто, — зірвався Думбадзе, — ви хочете цим сказати…