Вогнем і мечем. Том перший

— Це guo modo?

— Бо, — вів далі пан Заглоба, відводячи рицаря від багаття, — свою рицарську спрагу і бажання втоляючи, воюєш і воюєш, а вона там lacrimis[139] щодня вмивається, марно відповіді чекаючи. Інший би, маючи в серці справжню любов і до туги її жалість, чого б тільки не зробив, аби давно мене відправити.

— Так ти, ваша милость, у Бар повернутися хочеш?

— Хоч би й сьогодні, бо й мені її жаль.

Пан Ян очі тужливо звів до неба і сказав:

— Не звинувачуй же мене, ваша милость, у нещирості, бо Бог свідок, що я й шматочка хліба у рот не візьму, тілом стомленим до сну не відійду, про неї перед цим не подумавши, а вже у серці моєму ніхто, крім неї, міцнішої резиденції мати не може. А те, що я вашу милость із відповіддю не відправив, то це тому, що сам хотів їхати, аби коханню волю дати і, не зволікаючи далі, шлюбом довічним із нею поєднатися. І нема таких крил на світі й льоту такого нема, яким би я туди летіти не хотів, до бідолашної моєї…

— То чому ж ти, ваша милость, не летиш?

— Бо перед битвою мені так чинити не гоже. Я жовнір і шляхтич, тому про обов'язок пам'ятати мушу…

— Але ж сьогодні битва скінчилася, ergo… можемо вирушити хоч зараз…

Пан Ян зітхнув.

— Завтра вдаримо на Кривоноса…

— Оцього вже я, ваша милость, не розумію. Побили ви молодого Кривоноса, прийшов старий Кривоніс; поб'єте старого Кривоноса, прийде молодий, цей, як його (щоб у лиху годину не згадати!)… Богун; поб'єте його, прийде Хмельницький. Що за дідько! Якщо так далі піде, то тобі, ваша милость, ліпше відразу у парі з паном Підбип’ятою ходити; йолоп із цнотою плюс його милость Скшетуський summa facit[140]: два йолопи і цнота. Вгамуйся, ваша милость, бо, бігме, я перший княжну підмовлятиму, щоб вона тобі роги наставила. Адже там Єнджей Потоцький, як побачить її, аж іскрами із ніздрів сипле: тільки й чекай, заірже по-кінському. Тьху, лиха година! Ще б мені якийся хлопчак говорив, котрий битви не нюхав і репутації собі зажити хоче, я б його зрозумів, але ж ти, ваша милость, крові напився, як вовк, а під Махнівкою, як мені розповідали, порішив якогось дракона пекельного чи людоїда. Juro[141] оцим місяцем блакитним, що ти, ваша милость, щось тут крутиш або ж так уже добрав смаку, що волієш радше кров, аніж ложе.

Пан Скшетуський мимоволі глянув на місяць, що плив над табором у високому, всипаному зорями небі, ніби срібний кораблик.

— Помиляєшся, ваша милость, — сказав по хвилі. — Ні кров'ю я не смакую, ні репутації собі не заробляю, але не гоже мені кидати товаришів у скрутну хвилину, коли хоругва nemine excepto[142] має бути. У цьому честь рицарська, а це діло святе. Що ж до війни, то вона неминуче затягнеться, бо надто вже стала могутньою голота; однак, якщо на підмогу Кривоносові йде Хмельницький, буде перерва. Або Кривоніс нам завтра програє, або ні. Якщо програє, то з Божою поміччю слушну науку матиме, а ми тоді підемо у краї спокійніші, щоб теж трохи відсапнути. Як не як, а вже два місяці не спимо, не їмо, тільки б’ємося та б’ємося денно і нощно, даху над головою не маючи, усі примхи стихії витримуючи. Князь — полководець великий, але й розважливий. Не піде він на Хмельницького із кількома тисячами супроти сили-силенної. Знаю також, що він рушить на Збараж, там відгодується, жовнірів нових призбирає, шляхта з усієї Речі Посполитої до нього збереться — і аж тоді ми підемо на генеральну битву. Тож завтра останній трудовий день, а післязавтра я вже зможу з вашою милостю із чистим сумлінням до Бара вирушити! І ще скажу я, аби заспокоїти тебе, ваша милость, що цей самий Богун аж ніяк на завтра прийти не встигне і в битві участі не візьме, а якщо й візьме, то, сподіваюся, його холопська зірка не лише поряд із князівською, а й поряд із моєю, рицарською, згасне.