Фантастика Всесвіту. Випуск 2
- Автор: Аллен Вуди, Азимов Айзек
- Год: 2015
- Язык: украинский
- Год: Електронна книга "КОМПАС"
- Жанр: Научная фантастика
Электронная книга - «Фантастика Всесвіту. Випуск 2». Краткое содержание книги:
Торн одразу ж узявся до телефону, намагаючись зв’язатися з Кетрін. Тим часом Дженнінгс неспокійно походжав по кімнаті, думаючи про своє.
— Вони ж могли вас загризти, але не загризли, — збуджено сказав він. — Їм потрібен був я, вони добиралися до моєї шиї!
Торн звів руку, прохаючи його помовчати, і крізь сорочку стало видно велику криваву пляму на боці під пахвою.
— Ви чуєте мене, Торне? Їм потрібна була моя шия!
— Алло, це лікарня?.. Так-так, палата чотири-А!..
— Боже милий, коли б не моя камера… — правив своєї Дженнінгс.
— Заждіть, будь ласка, в мене розмова з Лондоном…
— Ми повинні якось діяти, Торне! Чуєте?
Торн обернувся до нього й придивився до ран на його шиї.
— Знайдіть мені місто Мегіддо, — тихо мовив він.
— Де це я, в біса, його знайду?
— Не знаю. Підіть до бібліотеки.
— До бібліотеки? Ото ще бісова халепа!
— Алло! — заговорив Торн у трубку. — Кетрін, це ти?..
Кетрін дочула в чоловіковому голосі неспокій і трохи звелася на лікарняному ліжку. Трубку вона тримала цілою рукою, друга, забрана в гіпс, лежала непорушно.
— З тобою все гаразд? — квапливо запитав Торн.
— Так. А з тобою?
— І зі мною. Просто я хотів допевнитися…
— Де ти?
— У Римі. В готелі «Імператоре».
— Щось сталося?
— Та ні, нічого.
— Ти не захворів?
— Ні, я тільки боявся…
— Повертайся, Джері.
— Ще не можу.
— Мені страшно…
— Тобі нема чого боятися.
— Я дзвонила додому, але там ніхто не бере трубки.
Торн поглянув на Дженнінгса. Той перевдягав сорочку, збираючись кудись іти.
— Джері, — сказала Кетрін, — гадаю, мені краще буде лежати вдома.
— Залишайся в лікарні, — попросив Торн.
— Я хвилююся за Деміена.
— Не потикайся в дім, Кетрін!
— Мені треба…
— Ти мене чуєш, Кетрін? І думати про це забудь!
Кетрін помовчала, стривожена чоловіковим тоном.
— Якщо ти боїшся за мене, — сказала по паузі, — то даремно. Я побалакала з психіатром і почала дещо розуміти. Усе це сталося зовсім не через Деміена, а через мене саму.
— Кетрін…
— Ні, ти послухай. Я тепер приймаю літіум. Це засіб проти депресії. І він мені добре допомагає. Я хочу додому. Хочу, щоб ти повернувся… — Голос її нараз захрип, і вона на хвильку змовкла. — І щоб усе було добре.
— Хто дав тобі літіум? — спитав Торн.
— Доктор Грайєр.
— Залишся в лікарні, Кетрін. Не виписуйся, поки я не вернусь.
— Я хочу додому, Джері.
— Бога ради…
— Я почуваю себе добре!
— Ні, не добре!
— Не турбуйся…
— Кетрін!
— Я поїду додому, Джері.
— Ні. Чекай, я повернуся.
— Коли?
— Завтра вранці.
— А що, як дома щось негаразд? Я туди дзвонила…
— Так, дома негаразд, Кетрін.
Від цих слів Кетрін аж затрусило, і вона знову змовкла.
— Джері, — тихо спитала нарешті, — що там сталося?
— Це не телефонна розмова, — лагідно відказав Торн.
— Що сталося?! Що негаразд у нашому домі?!
— Чекай на мене. Не залишай лікарні. Вранці я приїду і все тобі поясню.
— Ну будь ласка…
— Це не через тебе, Кетрін. З тобою все гаразд.
— Про що ти говориш?!
Дженнінгс поглянув на Торна й похмуро похитав головою.
— Джері!..
— Це чужа дитина, Кетрін. Деміен — не наш син.
— Що?!
— Не вертайся додому, — ще раз остеріг Торн. — Чекай на мене.
Він поклав трубку, і Кетрін, вражена його словами, так і лишилася сидіти в ліжку. По шторі на вікні її палати на сьомому поверсі перебігали якісь тіні, і тихий вітерець злегка ворушив матерію. Нараз Кетрін усвідомила, що почуття гнітючого страху полишає її. Літіум діяв, і голова в неї була ясна. Кетрін зняла трубку й набрала номер Пірфорда. І знов там ніхто не озвався. Тоді вона повернулася до переговорного пристрою на стіні над ліжком і з зусиллям натиснула кнопку.
— Слухаю вас, мем, — почувся голос чергової сестри.
— Я хочу виписатися. З ким я маю про це поговорити?
— Вам треба дістати дозвіл вашого лікаря.
— Знайдіть його, будь ласка, і попросіть, щоб зайшов до мене.