![Вибух [Збірник: «Сейф»; «Вибух»; «Вельветові джинси»] - Читать Любимую Русскую Полную Книгу 👉 Read-E-Book.com](/uploads/posts/books/2/8/9/2/0/vibuh-zbirnik-sejf-vibuh-velvetovi-dzhinsi-download.jpg)
Вибух [Збірник: «Сейф»; «Вибух»; «Вельветові джинси»]
- Автор: Самбук Ростислав Феодосьевич
- Год: 1985
- Язык: украинский
- Год: Радянський письменник
- Жанр: Криминальные детективы
Электронная книга - «Вибух [Збірник: «Сейф»; «Вибух»; «Вельветові джинси»]». Краткое содержание книги:
Сама ідея Президентові сподобалась, проте він уніс суттєві корективи у первинний задум художників-малярів.
Вирішив: для чого пейзажі? Пейзажів повно в усіх магазинах. На стіні треба зобразити…
Художники з ентузіазмом сприйняли його пропозицію, однак відповідно підвищили й ціну. Зрештою, домовились, і тепер Президент не без пихи дивився, як Юлія стоїть, вражена, навіть ворушить губами від захоплення.
А милуватися справді було чим. Зі стіни дивився на Юлію сам Президент у капітанському кашкеті й тільняшці, одною рукою він недбало тримав штурвал, другою вказував кудись у морську далечінь, а з морських хвиль підводилися наяди — художники принесли Президентові кілька закордонних журналів, і він особисто відібрав найвишуканіших красунь: вони простягали до капітана руки, в їхніх очах цвіли любов і захоплення, а він, суворий і недоступний, не звертав на красунь уваги, зверхньо й твердо дивився кудись у далечінь, як і належить справжньому героєві моря.
Власне, Президент не мав до моря ніякого відношення. Лише двічі їздив теплоходами з Одеси до Батумі, на “Росії” та “Грузії”, й щорічно швендяв сочинськими та піцундськими пляжами. Проте картина натякала на його морське минуле, безумовно, героїчне й сповнене небезпек, що підносило Президента в очах гостей, накладаючи на його образ туман загадковості.
Ось і Юлія стоїть, вражена…
Щоправда, художники дещо підлестили Президентові. На стіні він виглядав і молодшим, і риси обличчя були, так би мовити, поліпшені, не кажучи вже про статуру. Художники нагородили Президента довгими модними бачками, й він був вимушений кілька тижнів не стригтися й не голитися, потім привів додому найдорожчого перукаря, і той скопіював бачки з портрета на оригінал.
А які йому намалювали очі! Вони блищали благородством, рука твердо стискала штурвал, і весь він немов прямував у незвідане, яке символізували сонце й розкішні пальми на обрії.
Юлія перевела погляд з картини на Президента, він увесь одразу напружився і втягнув живіт, але жінка усміхнулася поблажливо й мовила схвально:
— Красиво.
Президент прибрав незалежну позу й кинув недбало:
— Відразу видно руку майстра. Малював мій знайомий… — він назвав прізвище відомого художника й затнувся, згадавши, що Шилінг попереджував: Юлія — дружина якогось скульптора, може, знається з цим відомим художником і він зараз сяде маком…
Але Юлія тільки округлила очі й мовила мало не з жахом:
— О-о, сам!..
— Так, — повеселішав Президент, — і всі кажуть, що в нього непогано вийшло.
— Але ж мусили заплатити йому… скажені гроші…
— Не в грошах щастя, — мовив Президент якомога недбаліше, навіть губу закопилив презирливо, що мусило означати або його вкрай зневажливе ставлення до грошей, або (він підкреслив це, торкнувшись золотого хрестика пальцями з перснями) те, що гроші для нього не проблема і, як казали в старовину, їх у нього кури не клюють.
Встиг побачити, що Юлія зуміла оцінити цей жест, принаймні помітила діамант, хотів заховати руку в кишеню, та не зміг: гордість пойняла його; гадав, Юлія поцікавиться каменем, проте вона обминула Президента й пройшла до каміна, звичайно, не справжнього — імітацію під рожевий мармур. Президент увімкнув камін: загорілися червоні лампочки, щось навіть заворушилося, немов дотлівало вугілля.
Президент моргнув Шилінгові, вони вдвох акуратно перенесли журнальний столик до каміна, підсунули туди ж крісло, і Президент церемонно посадив Юлію, а сам потягнув Шилінга до холодильника по закуски.
На кухні Шилінг фамільярно підштовхнув Президента в бік і запитав:
— Як?
— Клас! — одповів зовсім щиро. — Фартова чувиха.
Шилінг поворушив великим і вказівним пальцями.
— Варта… — натякнув зовсім прозоро.
Президент удав, що не зрозумів цього цілком виразного жесту, й відкрив холодильник. Проте Шилінг не піддався на цей трюк і мовив нахабно:
— З вас три сотні, шефе. Женіть три сотні за дівку, як умовлялися.