Політологія: наука про політику
- Автор: Горлач Микола Іванович, Кремень Василь Григорович
- Год: 2009
- Язык: украинский
- Год: Центр учбової літератури
- ISBN: 978-966-364-836-1
- Жанр: Политика
Электронная книга - «Політологія: наука про політику». Краткое содержание книги:
Підручник написаний на основі класичних джерел і праць відомих сучасних зарубіжних і вітчизняних соціологів, політологів, філософів.
Врахований досвід вивчення науки про політику у вищих навчальних закладах США, Англії, Німеччини, Росії, України.
Розраховано для викладачів і студентів вищих навчальних закладів.
Зрозуміло, системний підхід до соціального представництва передбачає виділення і характеристику елементів, структур соціального представництва. Соціальні спільності (політичні партії, групи інтересів та ін.), що входять до системи соціального представництва, поділяються на соціальні спільності, що відображають незадоволені інтереси, але прагнуть до їх реалізації, і соціальні спільності, що відображають загальну лояльність існуючому режиму або специфічну прив’язаність до конкретної політичної партії, групи інтересів або політичного лідера, — називаються солідарними. Початкові прагнення соціальних груп всередині системи соціального представництва трансформуються в чітко висловлені політичні вимоги. В процесі розвитку вони то посилюються, набираючи компромісних форм, то згасають, виступаючи компонентами політики партій або рекомендацій груп інтересів. Солідарність соціальних груп, що початково має лояльні форми, потім перетворюється в організовану підтримку певних політичних сил. Природно, система соціального представництва, що складається з соціальних груп прагнення і соціальних груп солідарності, включає, по-перше, інформацію про прийняті політичні рішення і ті, що готуються, і, по-друге, керівництво і вплив політичних лідерів на реалізацію прийнятих політичних рішень і проблем. Звичайно, політичні партії і законодавчі органи — головні інституціональні канали і сфери, всередині та при допомозі яких йде змагання за реалізацію державної політики. Але самостійну роль відіграє і державне управління, де окремі індивіди і соціальні верстви, групи представляють і переслідують свої приватні інтереси в державній політиці. Отже, соціальне представництво — це не просто засіб політичного виправдання існуючого режиму, але й фактор, важіль, за допомогою якого здійснюються і реалізуються політичні зв’язки, сприятливі соціальному об’єднанню суспільства, тобто включенню різноманітних соціальних спільностей, верств і груп у політичний процес.
Основний інструмент, що забезпечує процес функціонування системи соціального представництва, є вибори. Багато в чому досконалість системи соціального представництва визначається ефективністю політичних виборів. В сучасних умовах в міру появи в соціально-класовій структурі нових соціальних відмінностей, заснованих на ціннісних конфліктах, зменшується і вплив кола осіб, що володіють правом голосу на виборах до органів державної влади. Для країн із нестійким державним ладом характерні ціннісні конфлікти, що відображають становище навколо неусвідомлено прийнятих понять про те, що правильно або важливо. Пріоритетні соціальні цінності стають основою політичних конфліктів — це свобода, рівність, справедливість, стабільність, соціальний порядок. У країнах, де індивіди ототожнюють себе з певною групою (етнічною, релігійною або мовною), а не з суспільством, найчастіше виникають конфлікти. Для успішного врегулювання конфліктів не можна спиратися лише на волю більшості, тому що більшість може не сприяти врегулюванню конфліктів. Разом з тим має значення сам тип зв’язку соціальної структури і системи соціального представництва. Зв’язок визначається ступенем відповідності соціальної бази, на яку спираються політичні партії, що беруть участь у виборах, політичні рухи, — основним лініям соціального розшарування в суспільстві.
Якщо масова підтримка різноманітних політичних партій прямо відповідає існуючим у суспільстві соціальним відмінностям, то така політична система втрачає демократичну основу. Формування багатопартійності в Україні свідчить про суперечливий вплив соціальної структури на функціонування інститутів соціального представництва. По-перше, формуванню на основі раціонально висловлених політичних інтересів масової соціальної бази політичних партій перешкоджає відсутність середнього класу, корпоративний характер соціальної структури суспільства. По-друге, найважливішим, традиційно значущим початком соціального ототожнення стала в умовах зруйнованих соціальних зв’язків національність. Маргінальні верстви в орбіту політичних партій втягуються за допомогою націоналізму. По-третє, неефективність зруйнованої системи державного управління примушує політичних лідерів безпосередньо апелювати до населення, тобто лідери харизматичного типу намагаються виконувати своєрідні комунікаційні функції. Інтереси соціальних спільностей, верств, груп втілюються в політичній сфері не традиційно, минаючи інституалізацію інтересів.