![Оповістки з Меекханського прикордоння. Північ-Південь [UK] - Читать Любимую Русскую Полную Книгу 👉 Read-E-Book.com](/uploads/posts/books/6/0/6/opovistki-z-meekhanskogo-prikordonnya-pivnich-pivden-uk-download.jpg)
Оповістки з Меекханського прикордоння. Північ-Південь [UK]
- Автор: Вегнер Роберт М.
- Серия: Оповістки з Меекханського прикордоння #1
- Год: 2019
- Язык: украинский
- Год: Рідна Мова
- ISBN: 978-966-917-387-4
- Переводчик: Сергей Валериевич Легеза
- Жанр: Боевая фантастика
Электронная книга - «Оповістки з Меекханського прикордоння. Північ-Південь [UK]». Краткое содержание книги:
— Ні, — пробурмотіла вона тихенько. — Я маю знати. Ти тоді навіть не подумав, щоб дати себе вбити — її батьку, брату, хоч комусь. Таке навіть не спало тобі на думку. Ти думав лише про дві речі: чи взяти її з собою, чи вбити. Тобі так було вигідніше?
Раптом вона засміялася.
— Солодке безумство, мале безумство, моє безумство, — заспівала. — Битва та ніч, вибух, який розірвав ґуон-ве на шматки, говорили, що такого ніколи не станеться, говорили, що не втечеш від нас, говорили, що будеш наша назавжди. Але ні, Мала Кана втекла. Мала Кана мудра, Мала Кана терпляча. Вона вже не може ходити з людьми піску. Вони не стримають гелъ’заав, коли той прийде за Малою Каною. Малій Кані потрібен власний охоронець. Малий скорпіон, який вкусить, коли треба. Але вона має знати, чи він насправді є скорпіоном. Справжнім малим скорпіоном. Лише для неї однієї…
Якусь мить вона дивилася на нього, то одним оком, то іншим, заплющуючи їх та крутячи головою. Наче птах, що оцінює, чи можна з’їсти те, що він знайшов.
— Тож скажи мені, — продовжувала вона. — Чи ти — те, що я шукаю? Чому ти поставився до того чоловіка ось таким чином? Чуєш…
…брязкіт та тишу. І в тиші тій народжується виття: дивне, хрипле, з булькотінням. Він стоїть на майданчику, дивиться в очі секундантам супротивника, лише в них, бо Саворег стоїть на колінах поряд, із рукою, зламаною принаймні в двох місцях, із розбитим лівим коліном та горлом, напухлим від удару руків’ям меча. Йатех трохи ворушить тим мечем, клинок якого впирається в пах чоловіка, і виття припиняється. Тиша знову наповнює простір, і раптом він чує щось схоже на гамір визнання. Меекханці — купці, кілька солдатів, шляхта — дивляться на нього, він відчуває їхні погляди, але в них немає ворожості. У цьому вони подібні до його племені, цінують добрих фехтувальників, а в представника барона тут небагато друзів. Ну і те, яким чином той почав поєдинок, вивернувши на нього та Аеріна купу лайки, не надто йому допомогло. Його головний секундант підводить руку та кладе на землю дерев’яну паличку. Поєдинок закінчено. Аерін дивиться з усмішкою й каже:
— Скажи мені…
— …чому? Чому ти користувався лише тупою стороною клинка? Чому принизив його так, що він мусив виїхати з міста? Кульгавий, із несправною рукою? Ти чув, що на дорозі до Макаллена хтось напав на нього й перерізав горлянку?
Дівчина схиляється над Йатехом й обережно гладить його по щоці.
— Ти хотів принизити його, знищити? Хотів відразу, на першому поєдинку, отримати славу того, з ким не варто схрещувати клинків? Але ж ти знаєш, що це їх не стримало. А може, тобі йшлося про те, щоб показати свою бойову вправність? Малий скорпіон, який клацає своїми клешнями й вимахує отруйним хвостом, га? Як воно було з тобою?
Він мовчав.
А власне, як воно було з ним.
— Я маю знати, — не відступала вона. — Маю бути впевненою. Не можу зробити поганий вибір. Скажи мені, як…
…обпікає нагріта скеля, вона настільки гаряча, що на ній можна смажити яєчню. Він дріботить по ній швидкими кроками, вивчаючи Перший Танець, техніку, що полягає в тому, аби весь час перебувати в русі, змінювати напрямок та швидкість переміщення, постійно змінювати темп. Майстер зв’язав йому ноги в кістках шнуром завдовжки в лікоть, кроки малі, короткі. Він не може встати, не може зупинитися, щоб передихнути, бо почує шкварчання власної шкіри. Він танцює швидко, в ритмі мелодії, яку грають на маленькому барабанчику, дерев’яній коробці, обтягнутій козячою шкірою. Його шати просякли потом, піт ллється його обличчям та заливає очі, шнурок вже натер кісточки до крові й кожен крок позначений червоним. Але він танцює. Мечі досі на спині, їх тягар із кожною миттю більшає, шкіряна перев’язь впивається у плечі. Це нічого, він танцює. Ритм щоразу швидше, щоразу мінливіше, встигнути за ним стає майже неможливо. Але він встигає.
У майстра затяте, гнівне обличчя. Сьогодні Йатех уперше переміг у бою трьох хлопців, які вчилися куди довше, ніж він сам. Це погана новина для їхнього вчителя бою, сім’ї цих хлопців не будуть задоволені. Цей молокосос вимагає науки, говорить міна майстра, треба йому показати, де лежить межа його можливостей, він мусить знати, що не треба принижувати одноплемінників, не треба роззброювати їх так, наче вони — малі діти. Павучий Танець зламав уже багатьох.
Йатех танцює.
Майданчик для тренувань великий, гладкий та рівний. За тисячоліття мільйони ударів вигладили його поверхню, відполірували майже до блиску. Тут не можна перечепитися, не можна наступити на камінчик. Можна лише залишати шматочки власної шкіри, якщо таке станеться.