Бесплатная библиотека
Читайте книгу на сайте или телефоне
READ-E-BOOK » Биографии и мемуары » Нарис Історії ОУН [Перший том: 1920-1939]
Нарис Історії ОУН [Перший том: 1920-1939] - Читать Любимую Русскую Полную Книгу 👉 Read-E-Book.com

Нарис Історії ОУН [Перший том: 1920-1939]

Электронная книга - «Нарис Історії ОУН [Перший том: 1920-1939]». Краткое содержание книги:

„Нарис Історії ОУН” заплянований як двотомове видання. Перший том описує роки між двома світовими війнами, другий – роки другої світової війни і післявоєнних часів. В українській історіографії міжвоєнного періоду залишилась велика і дошкульна прогалина, що її якоюсь мірою повинна виповнити ця книжка. Історики та учасники тодішніх подій спромоглися з різних становищ насвітлити і зберегти для історії факти розвитку, будівництва, росту, розгрому і відроджування українського національного, культурного й політичного життя. Історичні нариси та мемуаристична література про окремі ділянки різнородних форм українського національного життя, що в тодішніх обставинах почвірної окупації змогло все таки проявляти себе в наявних леґальних чи півлеґальних формах, дали щоправда досить широкий образ національного будівництва та буйного збудження національної свідомости після втрати державности і глибокого закорінювання національно-державницької ідеї та боротьби за неї в леґальних формах, обмежених приписами чужого законодавства. Одначе ці описи подій двох міжвоєнних десятиріч є невистачальні, бо вони з різних причин не відмітили якслід ваги і впливу УВО і ОУН на хід політичних процесів в Україні, ані ролі підпільно-революційних дій підземної України в формуванні, в унапрямлюванні політичної історії тієї доби, в утверджуванні національно-державницької думки і в стимулюванні процесів зростаючої активізації мас супроти окупантів України.
1 ... 162 163 164 165 166 167 168 169 170 ... 195
Перейти на страницу:

Наклепи, що ОУН це польська або большевицька провокація

З тієї сумної слави „діяльности” варто згадати виступ колишнього сенатора з Наддніпрянщини, уенерівського діяча на еміґрації С. П. Шелухина. На сторінках органу Українського Робітничого Союзу в США „Народня Воля”, що його галицькі соціялісти-еміґранти зробили партійною газетою (Скрентон, 16 квітня 1931 року, ч. 43), С. Шелухин писав про українське націоналістичне підпілля на західньоукраїнських землях так:

„В дійсності це організація і не військова, і не революційна, а просто знаряддя для нищення українського життя й розвитку, що це польська азефовщина, перейнята з Росії... „Сурму” вперше я побачив років тому три назад. Один із студентів, давши мені прочитати кілька чисел „Сурми”, прохав сказати йому, що то за дивний часопис. Через два дні, простудіювавши „Сурму” по правничому, я відповів: „Це типічний провокаційний орган. Гадаю, що це польська робота. Так виходить і за засадою, кому воно на користь”. Мій досвід старого правника промовляв мені за таке підозріння і щодо „Сурми”, і щодо її музик... Чи не дивно, і чи не підозріло, що польська поліція в нинішні часи, коли ні з чим не можна сховатися, як хто хоче що викрити, на протязі багатьох років виловлює молодь з „Сурмою”, а ніяк не викриє, де ж саме вона друкується і звідки саме шириться... Для мене, як старого судді й слідчого у важніших справах, є всі дані, щоб дивитися на справу „УВО” та „Сурму” як на польську азефовщину”.

Виступ С. Шелухина викликав хвилю обурення серед українського загалу на чужині, у країнах Західньої Европи й за океаном. До української преси посипалися заяви протесту й гострого засудження виступу С. Шелухина. Протестували не лише клітини ОУН, а й інші українські організації, наприклад, Українська Громада у Франції, Українські Громади в Брюсселі, Льєжу, в Ліберці, українські вояки, зібрані на вічу в Ліберці на Чехо-Словаччині, Українська Національна Рада в Бельґії, Стрілецькі Громади різних місцевостей Канади й багато інших. Газета „Незалежність” за 1 червня 1931 року з приводу виступу Шелухина писала:

„Для обвинувачення когось, особливо цілої організації, в провокації потрібні неоспоримі матеріяльні докази – інакше саме це обвинувачення являється звичайною провокацією. Це більше, ніж хто інший, мусів би знати й розуміти колишній прокурор і суддя С. Шелухин”.

А письменник Улас Самчук звернувся до управи Товариства українських письменників і журналістів (Самчук і Шелухин були членами цього товариства) з вимогою, щоб Шелухин подав для громадського суду докази щодо своїх тверджень у відношенні до підпільної української націоналістичної організації. Одначе, ані Шелухин, ані „Народня Воля” найменших доказів для обґрунтування своїх закидів не подали, ні не мали відваги відкликати наклепи й прилюдно вибачитися за них.

З подібними наклепами на ОУН виступив проф. Ол. Шульгин у своїй брошурці п. з. „Державність чи гайдамаччина”, що в ній він висував підозріння, що „працею ОУН керують... большевицькі аґенти.

Обурені цими виступами, українські вояки на своєму вічу в Ліберці (Чехо-Словаччина) ухвалили таку резолюцію:

„Ми, українські старшини, підстаршини, козаки і стрільці Української Армії, що в даний мент перебувають в Ліберці і його околицях, на своєму вічу з 30 травня 1931 року ухвалили рішуче опротестувати виступи Шелухина і Шульгина супроти революційної боротьби та соборницької акції. Заявляємо, що всі ці випади, скеровані проти революційного чину нашого покоління й молоді, не зустрінуть у нас підтримки та добрих слів, а лише ганьбу та презирство”.[307]

Інсинуації про грошеві надужиття

Збіркою наклепів й інсинуацій проти ОУН була теж брошура якогось М. Петришина п. з. „Будують чи руйнують? З приводу діяльности Організації Українських Націоналістів”.

Одначе, „Народня Воля” в своїй акції проти ОУН пішла ще далі. Після того, як українська преса надрукувала вістку, що протягом трьох місяців українське громадянство в Америці склало на потреби визвольно-революційної боротьби в Краю понад 24.000 долярів, „Народня Воля” в 44 числі за 18 квітня 1931 року опублікувала провокативну статтю п. з. „Де об'єдналося двадцять тисяч?” У цій статті згадана газета висунула прилюдне підозріння, що зібрані гроші не передано згідно з бажанням жертводавців, а для підсилення своїх тверджень вона привела „резолюцію загального з'їзду „Рідної Школи” у Львові” такого змісту:

„З'їзд звертається з просьбою про поміч до української еміґрації в Америці, зокрема до „Об'єднання”, яке останніми часами зібрало на крайові потреби великі суми – понад 24.000 дол„ з яких ще приблизно 20.000 долярів до краю не надіслано”.

У відповідь на це Президія головної управи „Рідної Школи” у Львові надрукувала в „Свободі” (з 29 травня 1931) офіційне спростування: „Такої резолюції на Загальному з'їзді „Рідної Школи” 25.3.1931 не було й не ухвалено”.

Отож, „Народня Воля” не завагалася свідомо підфальшувати резолюції української національної установи у Львові, щоб тільки підірвати довір'я українського громадянства до ОУН та припинити жертовність цього громадянства на визвольно-революційну боротьбу українського народу на рідних землях.

На жаль, у своїй шкідливій акції „Народня Воля” не була єдиною. Українсько-американський комітет „Об'єднання”, який проводив в США збірку на бойовий фонд УВО-ОУН, став предметом нападів з боку західньоукраїнських партійних діячів. І так, напр., львівський орган УНДО „Діло” писав 12 травня 1931 року:

„Над справою т. зв. бойової акції не можемо із зрозумілих причин на цьому місці застановлятися. Відношення до неї всіх відповідальних чинників у краю відоме. Але в даному випадку не йде про неї, тільки про те, чи доцільно робити такі збірки, навіть в Америці, під фірмою „на потреби старого краю”. Ми кажемо, що не тільки не доцільно, а й шкідливо. Всі збірки „на потреби старого краю” повинні йти виключно на видимі потреби цього краю... Вже від кількох місяців ішли нарікання в краю на спосіб, яким „Об'єднання” розділює американські жертви... Збіркові гроші, збирані на потреби старого краю, повинні бути розділювані при вирішному голосі відповідальних старокрайових чинників, які найкраще знають і єдино компетентні забирати голос щодо крайових потреб”.

А в числі 62 з датою 20 березня 1931 року „Діло” кинуло на адресу „Об'єднання” те саме підозріння щодо зловживання зібраними в Америці пожертвами, що й „Народня Воля”:

„Об'єднання” зібрало 24.976,06 дол., а міжтим, згідно з інформаціями, що їх „Діло” одержало від різних українських установ у Львові, ті установи дістали до 20.3. ц. р. всього 5.625 дол. Отже: де поділися інші гроші?”

У відповідь на ті закиди „Об'єднання” опублікувало в „Свободі” з датою 15. 4. 1931 р. докладний виказ розподілу зібраних фондів, з якого виходило, що з круглої суми 24 тисяч долярів на бойову акцію УВО-ОУН передано суму 12.575 дол., а решту на інші потреби Краю відповідним крайовим організаціям та інституціям. На другий виступ „Діла” з повчанням, що, мовляв, зібрані в Америці гроші на потреби Краю повинні розділювати згідно з власним вирішенням тільки західньоукраїнські леґальні партії, „Об'єднання” відповіло окремим комунікатом, надрукованим в „Свободі” за 27 травня 1931 року, в якому, між ін., сказано:

„Виходило б, що бойова акція – це не акція „краю”, бо „відповідальні чинники” і „Діло” є проти неї. І ось тому „Діло” закидає „Об'єднанню”, що воно не повинно збирати на бойову акцію під фірмою „на потреби старого краю” ... От доперва тепер „Діло” поставило справу ясно. Щойно тепер знаємо, про що йому йде. І чи не краще було так відразу поставити справу, а не питатися „Об'єднання”, де ділися 20.000 долярів, коли „Об'єднання” вислало їх туди, куди йому казали вислати жертводавці? Бо чи „Об'єднання” тому винне, що для американських українців „бойова акція” є крайовою справою? „Діло” виступає проти „Об'єднання” за розподіл жертв, коли сама українська еміґрація поставила „Об'єднанню” вимогу висилати пожертви тільки на ті цілі, на які йому призначено висилати і що воно за американськими законами зобов'язане зробити... Зібрані на „бойову акцію” гроші відіслало „Об'єднання” туди, куди собі жертводавці бажали. „Діло” каже, що ті жертви не були вислані „на край”. Знову ж ті, що висилали на „бойову акцію”, є того переконання, що те, що „Діло” розуміє під краєм, вони уважають „нездоровою атмосферою”, яка може нас у кожний час скомпромітувати і зробити нашу справу на Західній Україні внутрішньою справою Польщі... Через крайову нездорову атмосферу недавно дійшло до компромітуючих нас пертрактацій з польським урядом тоді, коли наша справа була трактована на міжнародній арені. Ота нездорова атмосфера навіть не дала створити якогось крайового комітету для рятування „спацифікованих”; вона навіть нищить своїми нерозважними політичними скоками той престиж, якого добилася наша справа, окуплена „спацифікованими українськими жертвами”.

вернуться

307

[5] „Розбудова Нації”, чч. 7-8, липень-серпень 1931, стор. 202.

1 ... 162 163 164 165 166 167 168 169 170 ... 195
Перейти на страницу:
0
Сюжет
  • 1
  • 2
  • 3
  • 4
  • 5
  • 6
  • 7
  • 8
  • 9
  • 10
0
Атмосфера
  • 1
  • 2
  • 3
  • 4
  • 5
  • 6
  • 7
  • 8
  • 9
  • 10
0
Главный герой
  • 1
  • 2
  • 3
  • 4
  • 5
  • 6
  • 7
  • 8
  • 9
  • 10
0
Общее впечатление
  • 1
  • 2
  • 3
  • 4
  • 5
  • 6
  • 7
  • 8
  • 9
  • 10
Итоговая оценка: 0.0 из 10 (голосов: 0 / История оценок)