![Відродження Нації [Історія української революції: марець 1917 р. – грудень 1919 р.] - Читать Любимую Русскую Полную Книгу 👉 Read-E-Book.com](/uploads/posts/books/3/0/1/4/0/vidrodzhennya-nacii-istoriya-ukrainskoi-revolyucii-marec-1917-r-gruden-1919-r-download.jpg)
Відродження Нації [Історія української революції: марець 1917 р. – грудень 1919 р.]
- Автор: Винниченко Владимир Кириллович
- Год: 1990
- Язык: украинский
- Год: Вид-во політичної літератури України
- Жанр: Биографии и мемуары
Электронная книга - «Відродження Нації [Історія української революції: марець 1917 р. – грудень 1919 р.]». Краткое содержание книги:
У дні тяжкі, у дні найтяжчі нашого народу я берусь за цю роботу. Майбутність України закутано в диму крівавої ненависти, неситого зазіхання ворогів, безсилля й знесилля нашого. Важко робити цю працю в потрібному спокою.
Але в свідомости ваги істини, в свідомости значіння щирого, нелукавого й чесного виявлення подій, я вживу всіх усиль, щоб одсунути від себе всяке національне чи партійне лицеприяття, одійти від усяких особистих сімпатій чи антіпатій і розглядати весь хід нашого руху в усій об'єктивности, на яку я зможу бути здатним.
Я не хочу писати історії в академичному значінню цього слова. Це мають пізніше зробити фахові дослідувачі. Моя мета перейти через усі етапи недавно-минулого, зв'язати їх, одкинути неважне й дати суцільний образ цих і радісних, і болючих часів нашої нещасної історії.
В. Винниченко. Семерінґ, 4. VII. 1919.
І тут же треба зазначити надзвичайно шкодливу ролю полковника Балбачана на Харьківщині. Цей виразний і свідомий український реакціонер зразу підірвав і навіть убив на всьому лівобережжю авторітет і вплив Директорії. Виставляючи себе, як офіціального представника Директорії на Харьківщині, він поводився там, як найлютіший противник і ворог її. Не кажучи вже про те, що він наставляв скрізь таку адміністрацію, яка нічим майже не відріжнялась від гетьманської (а часто лишав на місцях і самих гетьманців), він учиняв ще такі річи.
В Харькові як раз під час повстання меньшевиками скликався робітничий з'їзд. По всім даним з'їзд мав бути не большевицький. Отже з цієї причини не було підстав ставитись до його неприхильно. Але Балбачан, будучи політичним неуком, а крім того ворогом взагалі робітництва, яке б воно ні було, большевицьке чи меньшевицьке, з'їзд заборонив. Це викликало в меньшевиків здивовання, потім обурення. З'їзд було розпочато без дозволу Балбачана. Тоді цей один із плеяди "національних героїв" силою розігнав з'їзд, а багатьох учасників і керовників його арештував і розстріляв.
Розуміється, це була найкраща пропаганда проти Директорії. Зразу все робітництво Харьківщини, Катеринославщини, Донецького району й навіть Херсонщини (бо з усіх цих місцевостей з'їхались делеґати) дістало вражіння й переконання, що влада Директорії є така сама, як гетьманська, - контрреволюційна й ворожа до робітничого руху.
Так виявляв себе цей "національний герой" у сфері робітничої політики. Оборонці цього ворога українського руху будуть виправдувати його тим, що він розігнав робітничий з'їзд з національних мотивів. Більшість робітничого з'їзду, мовляв, була неукраїнська й поставилась би неґативно до української влади.
Добре. Але от з'їжжається з'їзд Селянської Спілки на Полтавщині. Цілком український, під керовництвом свідомих українських діячів. І Балбачан цей з'їзд також розганяє, й багатьох учасників його поре різками. В той же час демонстративно, прилюдно, на вокзалі урочисто зустрічає якихсь княгинь-поміщиць, цілує їм ручки й з величезною пошаною провожає їх до їхніх палаців.
І можна спитати: що повинно було думати оте випороте різками українське селянство про владу Директорії? І не тільки селянство, а просто порядні демократи, бачучи таке виразне, підкреслене поводження представника Директорії?
Дізнавшись про розгон робітничого з'їзду в Харькові, я зразу поставив С. Петлюрі, як "Головному Отаманові" українських військ вимогу, щоб цього "діяча" було зміщено або, принаймні, послано до його комісара для контролю в його політичних виступах і діяльности. Але С. Петлюра взяв під свою оборону Балбачана й нікого до його не послав, посилаючись на те, що ми від Балбачана відрізані, крім того Балбачан може образитись, а він є головна наша мілітарна сила на Харьківщині й усьому лівому березі.
Розуміється, С. Петлюрі трудно було зрозуміти, що не Балбачан був там нашою головною силою, а те робітництво й селянство, яке розстрілювалось і поролось різками. І це незабаром дуже болюче прийшлось нам врозуміти.
РОЗДІЛ VI. РОЗВИТОК РЕВОЛЮЦІЇ
1. Вороги з усіх боків.
Тим часом військове становище наше було не з блискучих. Повстанці, правда, прибували до нас лавами. Але не було офіцерів, не було одягу, не було зброї. Ми захоплювали, де могли, військові склади, одягали й озброювали невеликі частини, а більшість терпляче чекала своєї черги. Розуміється, в два-три тижні неможливо утворити навіть у найкращих обставинах армії. І треба зазначити, що Січові Стрільці робили просто чудеса енерґії, спритности, сміливости й працездатности. Але, не зважаючи на це, наше військо, здатне до бою, росло дуже помалу.
А тим часом гетьманщина робила всякі заходи, щоб привернути на свій бік антантські війська, що стояли в Румунії й посунути їх на нас. Гетьманські аґенти й навіть міністри упадали перед представниками союзників у Румунії, благаючи їх "помогти проти бандитів". І їм удалось порозумітися з бувшим французським торговим консулом у Київі Емілем Ено. Ходили чутки, що це порозуміння коштувало гетьманщині кільки десятків міліонів карбованців. Так чи инакше цей суб'єкт Ено почав бомбардувати Директорію грізними телеґрамами, вимагаючи від нас негайного припинення ворожих проти Гетьмана операцій, у противному разі на нас буде вислано французські війська.