Останні орли [= «Гайдамаки»]

— Так-то воно так, а от вельможна панна наче з хреста знята…

— Вiдпочину й минеться… Адже монастир у цiй долинi?

— Рукою подати — он i озеро видно, — показав провiдник на свiтло-блакитну гладiнь, що блискотiла внизу помiж дерев.

Пiсля двох поворотiв нашi подорожнi виїхали на галявину, i Дарина зупинила коня, вражена чудовою картиною. Перед її очима лежала широка улоговина, яка нагадувала собою велетенську овальну чашу з свiтлим дном; з її синявих вiнець збiгав донизу оксамитними хвилями лiс, обриваючись бiля озера прямовисною стiною.

Плесо озера було нерухоме i, як найкраще дзеркало,.. вiдбивало все, що заглядало в нього: схований в зеленi монастир, частину зубчастої стiни, череп’янi дахи, невеличкий мiсток i купу сивих, похилених верб; усе це, вiдбившись у чистих прозорих водах, виблискувало там такими самими, коли не свiжiшими барвами, — навiть блакить, яку подекуди торкнув рожевий подих ранку, здавалась у вiдображеннi ще яскравiшою.

«Певно, в цьому тихому притулку, далеко вiд житейських бур i насильств, добре молитися, споглядаючи в прозорiй високостi пiднiжжя божого престолу, — розчулено подумала дiвчина. — I невже лиходiї обернуть цей мирний рай на криваве, страшне пекло? О нi! Ти, невидимий творець, не дозволиш блюзнiрам осквернити найкраще творiння своїх рук!» — Думки Дарини полинули до Мотронин-ського монастиря, i вона мимоволi стала порiвнювати враження вiд обох цих монастирiв. Вони були зовсiм рiзнi: картина тутешньої природи заспокоювала людськi пристрастi, й вiд того душа поринала в тихе забуття; а Мотронинський монастир, розташований на високiй горi, здавалося, ширяв над неозорим простором i своїм виглядом збуджував енергiю, окриляв душу на подвиг.

Години через три подорожнi пiд’їхали до брами, але й тут їм довелося ще довгенько постояти, поки докладнi розпити й вiдповiднi докази не переконали черниць, що прибулi в монастир — їхнi друзi, а не вороги i що гостя — справдi донька київського генерального обозного… Та й пiсля цього у внутрiшнiй монастирський двiр впустили тiльки Дарину, а її супутникам запропонували скористатися гостиннiстю монастирського сторожа, який мешкав iз сiм’єю в хатi за брамою.